Що треба знати, щоб убезпечити себе і свою сім’ю?

ОПРОМІНЕННЯ РАДОНОМ

Природному опроміненню, зокрема, від радіоактивного газу РАДОНУ – людина піддається щодня й в будь-якому місці.

РАДОН – інертний радіоактивний газ (період напіврозпаду якого – 3,8 доби), що не має запаху, кольору і смаку. Утворюється в процесі природного радіоактивного розпаду радію (з радіоактивного сімейства урану) в глибинах Землі, накопичується в гірських породах і ґрунтових водах, а потім поступово по тріщинах разом із водою переміщується до поверхні Землі.

РАДОН легко виділяється з ґрунту в повітря. Його розпад супроводжується випромінюванням альфа-частинок і утворенням дочірніх продуктів, які теж є альфа-випромінювачами. Прилипаючи до мікроскопічних пилинок, альфа-частинки створюють радіоактивний аерозоль у повітрі.

Об’ємна активність РАДОНУ в атмосфері, як правило, дуже низька, все ж різко підвищується, коли РАДОН потрапляє до замкнутого повітряного простору, де він накопичується. Оскільки РАДОН майже в 7,5 разів важчий за повітря, його об’ємна активність, зазвичай, вища в підвалах, погребах та інших приміщеннях, розташованих у ґрунті та на його поверхні.

НЕБЕЗПЕКА РАДОНУ

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), РАДОН є другою за значимістю причиною розвитку раку легенів у багатьох країнах. В залежності від середнього рівня об’ємної активності РАДОНУ в повітрі приміщень – він викликає від 3% до 14 % усіх випадків раку легенів людини.

Мішенню для впливу РАДОНУ є бронхо–легенева система, зокрема клітини епітеліальної тканини стінок легенів.

При вдиханні радіоактивного аерозолю, альфа-частинки осідають в дихальних шляхах й можуть спровокувати розвиток раку.

Рак легенів розвивається протягом тривалого періоду часу – від 15 до 40 років.

Ризик захворювання на рак легенів, спричинений РАДОНОМ, залежить від:

• рівня об’ємної активності РАДОНУ;

• тривалості його дії;

• індивідуальної схильності людини до розвитку цього захворювання.

При спільній дії на організм людини РАДОНУ, його дочірніх продуктів розпаду і низки факторів нерадіаційної природи (пил, вихлопні гази двигунів, продукти згоряння тютюну тощо) – несприятливі ефекти посилюються.

Ризик захворювання на рак легенів від впливу РАДОНУ для осіб, що палять, на порядок вищий: майже 90% хворих – курці.

В поєднанні з тютюновим димом онкогенний ефект РАДОНУ і його дочірніх продуктів розпаду зростає в 2–10 разів і скорочує прихований період розвитку раку легенів.

Відповідно до результатів епідеміологічних досліджень, при хронічному опроміненні протягом 30 років на кожні додаткові 100 Бк/м³ – ризик захворювання на рак збільшується у середньому на 10% і безпосередньо залежить від середнього рівня об’ємної активності РАДОНУ в повітрі.

Критичною групою населення щодо опромінення РАДОНОМ є діти.

Формування доз опромінення дітей обумовлено:

• меншими розмірами тіла та органів, зокрема легенів;

• особливостями обміну речовин (організм, що росте);

• більшою радіочутливістю органів і систем організму дитини.

Максимальну дозу опромінення діти одержують у віці близько 6 років. Ризик розвитку раку легенів внаслідок опромінення РАДОНОМ у дітей віком від 10 до 14 років – у 1,5 – 3 рази вищий, ніж у дорослих.

ОДИНИЦІ ВИМІРУ АКТИВНОСТІ РАДОНУ ТА НОРМАТИВНІ ВЕЛИЧИНИ

Об’ємну активність РАДОНУ прийнято вимірювати кількістю розпаду його ядер за секунду в одному кубічному метрі повітря. Один розпад за секунду відповідає одиниці 1 бекерель (Бк). Отже, об’ємна активність цього ізотопу визначається в бекерелях на кубічний метр (Бк/м³).

Відповідно до Норм радіаційної безпеки України, нормативною величиною є середньорічна еквівалентна рівноважна об’ємна активність (ЕРОА) РАДОНУ в повітрі приміщень, яка не повинна перевищувати:

• 50 Бк/м³ для новобудов і реконструйованих будівель, а також дитячих, санаторно-курортних та лікувально-оздоровчих закладів;

• 100 Бк/м³ для будівель, що експлуатуються.

РАДОН У БУДИНКАХ

Найсильнішого впливу РАДОНУ людина зазнає в закритому, не провітрюваному приміщенні.

Джерела РАДОНУ в будинках:

• ґрунт під фундаментом будівлі та біля нього;

• будівельні матеріали та огороджувальні конструкції (стіни, фундамент, перегородки);

• система внутрішнього водопостачання будівлі (особливо артезіанські свердловини та колодязі).

1. Шпари в підлозі

2. Шпари в кладці

3. Система вентиляції

4. Підведення комунікацій

КОЛИВАННЯ АКТИВНОСТІ РАДОНУ

Об’ємна активність РАДОНУ з часом змінюється (рис. 1, 2).

Рис. 1. Коливання активності РАДОНУ у повітрі приміщення протягом доби.

Рис. 2. Коливання активності РАДОНУ у повітрі приміщень протягом місяця.

Об’ємна активність РАДОНУ в будівлях залежить від:

• інженерно-планувального рішення і характеристик стану будівлі;

• режиму вентилювання приміщень (визначає добові коливання, дивись рис.1);

• способу життя мешканців будинку;

• погодних і кліматичних умов (обумовлює сезонні та середньомісячні коливання, дивись рис.2).

ІДЕНТИФІКАЦІЯ РАДОНУ, ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ АКТИВНОСТІ

Взимку об’ємна активність РАДОНУ, як правило, значно вища, ніж влітку. Причиною тому є щільно закриті вікна і двері, що зменшує вентилювання приміщень.

Об’ємна активність РАДОНУ може бути абсолютно різною навіть у сусідніх будівлях й змінюватися щодня і щогодини.

Зважаючи на такі коливання, для визначення середньорічного рівня об’ємної активності РАДОНУ в повітрі приміщень – цю величину слід вимірювати інтегральними методами: тривалість вимірювання повинна бути не меншою за 30 діб.

ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ ОБ’ЄМНОЇ АКТИВНОСТІ РАДОНУ:

• Необхідно регулярно провітрювати приміщення в будинку, особливо підвали;

• Варто герметизувати шпари в підлозі й ізолювати простір під підлогою від ґрунту (бетонування);

• При необхідності слід встановити відповідні пристрої для видалення РАДОНУ з приміщень.

ПРИЛАДИ ДЛЯ ВИМІРЮВАННЯ АКТИВНОСТІ РАДОНУ

Для вимірювання об’ємної активності РАДОНУвикористовують радонові накопичувачі (детектори) (рис. 3). Ці прилади встановлюють у тих приміщеннях, де мешканці проводять час найдовше (спальнях, дитячих кімнатах). Після закінчення терміну експонування (не менше 30 діб), радонові накопичувачі відправляють у вимірювальну лабораторію, де плівкові детектори піддаються хімічній обробці. Після цього за допомогою вимірювального приладу (рис. 4) проводиться підрахунок треків (слідів пошкодження) на детекторі, що залишили альфа-частинки. За кількістю треків розраховується об’ємна активність РАДОНУ.

Рис. 3. Радоновий накопичувач

Рис. 4. Вимірювальний прилад