Георгій Копчинський: «Культура безпеки – це не просто набір регламентів та інструкцій.  Це регламент життя людини, яка присвятила себе ядерній енергетиці»

Копчинський Георгій Олексійович народився у 1939 році у м. Тальне на Черкащині. Здобувши фахову освіту на кафедрі «Атомні електростанції» (1962 р.), він розпочав кар’єру як науковець в Інституті фізики та Інституті ядерних досліджень АН УРСР.

Згодом його діяльність змістилася у сферу практичної енергетики та управління. З 1973 року працював у Міністерства енергетики України, заступником головного інженера Чорнобильської АЕС, а потім директором Смоленської АЕС, інструктором, завідувачем сектору ядерної енергетики ЦК КПРС, з 1989 року – начальником відділу ядерної енергетики Бюро Ради Міністрів СРСР з паливно-енергетичного комплексу.

У період здобуття Україною незалежності Георгій Олексійович брав безпосередню участь у формуванні національної інфраструктури радіаційної безпеки. У 1991 році його призначили першим заступником Голови Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки. У 2000 році він очолив Держатом України. З 2001 року і дотепер займається експертною діяльністю, зокрема як член консультативної ради з реакторної безпеки при Голові Держатомрегулювання України.

У інтерв’ю з Георгієм Олексійовичем редакція вебсайту Uatom.org торкнулася найгостріших та найважливіших питань, які поєднують минуле, виклики сьогодення та майбутнє української енергетики.

ПРОФЕСІЙНИЙ ШЛЯХ ГЕОРГІЯ КОПЧИНСЬКОГО

– Георгію Олексійовичу, якщо повернутися у час, коли Ви лише обирали професію, чому саме ядерна енергетика? Що тоді приваблювало молодих людей у цій сфері? Яка атмосфера панувала серед науковців і молодих спеціалістів у ті роки?

Такі виші як московський фізико-технічний інститут, московський інженерно-фізичний інститут, московський енергетичний інститут, московський державний технічний університет імені Баумана, почали включати до своїх навчальних курсів основи ядерної енергетики. Вступити до цих навчальних закладів у радянські часи було престижно.

– Ви пройшли унікальний професійний шлях – від роботи Інституті фізики та Інституті ядерних досліджень НАН України до директора Смоленської АЕС, державного управлінця та одного з творців української системи ядерного регулювання. Розкажіть, якою була Ваша перша робота і що вона дала Вам як майбутньому фахівцю?

Моя перша робота – інженер, старший інженер, начальник фізичного стенда при дослідницькому реакторі ВВР-М. Вона дала змогу суттєво розширити знання нейтронно-фізичних характеристик реакторних установок, опанувати техніку безпечного керування ними, набути практичного досвіду роботи в умовах іонізуючого випромінювання.

– Георгію Олексійовичу, Ви працювали заступником головного інженера на Чорнобильській АЕС. Розкажіть про цей період роботи.

Як неможливо навчитися керувати автомобілем без практики водіння, так і неможливо пізнати всі сторони експлуатації АЕС, не працюючи на них. Робота на ЧАЕС дала мені найважливіший досвід розуміння всього комплексу експлуатаційної діяльності електростанції. Це була складна, але надзвичайно цікава робота.

– Чого не можуть навчити університет чи науковий інститут, але чому навчає робота на АЕС?

Університет дає основу, щоб сформувати тебе як фахівця. Наукова діяльність вчить системному підходу до того, що ти робиш, привчає аналізувати результати своєї роботи. Експлуатація – це величезна кількість техніки та людей. Різних, але об’єднаних одним завданням. Це те, що після Чорнобильської аварії отримало свій термін – культура безпеки. Культура безпеки та професіоналізм у ядерній енергетиці – поняття нероздільні.

ПРО ЧОРНОБИЛЬСЬКУ КАТАСТРОФУ

– Якою була Чорнобильська АЕС до аварії? Якою була професійна культура серед інженерів того часу? Наскільки вона відповідала сучасному розумінню культури безпеки?

Рівень професійної культури на ЧАЕС був досить високим, чого не скажеш про культуру ядерної безпеки. Значною мірою це зумовлювалося історією становлення вітчизняної ядерної промисловості та енергетики. На жаль, аварія стала наслідком низької культури безпеки на всіх рівнях ядерної енергетики СРСР.

– Цьогоріч ми відзначали 40-ві роковини Чорнобильської катастрофи. Поділіться своїми спогадами про 26 квітня 1986 року.

Про це неможливо говорити коротко. Про це багато сказано у книзі «Чорнобиль: про минуле, сьогодення та майбутнє», яку ми написали у 2011 році з моїм колегою Миколою Штейнбергом. Це був шок, переломний момент для більшості, хто присвятив себе ядерній енергетиці.

– Чи були ви залучені до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС? Розкажіть, будь ласка, які завдання стояли перед вами, які рішення доводилося ухвалювати та з якими найбільшими викликами ви зіткнулися.

Після аварії я був призначений завідувачем сектору атомної енергетики в апараті ЦК КПРС. Крім того, мені було доручено готувати матеріали та вести протоколи оперативної групи ЦК КПРС щодо Чорнобиля. Це була багатогранна штабна робота. Простих питань не було.

– Ви працювали в апараті ЦК КПРС у 1986 році. З огляду на те, що значна частина інформації про Чорнобильську катастрофу була засекречена, який доступ до реальних матеріалів і висновків розслідувань мали працівники ЦК КПРС? Чи обговорювалися всередині ЦК КПРС альтернативні висновки експертів?

Очевидно, що для вищого органу влади в країні жодних обмежень щодо інформації не було. Розглядалися всі точки зору. Сьогодні з деякими з них можна не погоджуватися. Але не спекулювати. Була інша країна, інші обставини. Проте засвоювати уроки необхідно як і з правильних рішень, так і хибних.

– Наскільки повною була інформація, яку отримували ви? Чи бачили ви розбіжності між тим, що знало керівництво, і тим, що повідомляли громадськості?

Майже всі роботи, пов’язані з аварією на ЧАЕС, були засекреченими. Їхні результати не були відомі широкому загалу. Відкритою була лише доповідь В. Лєгасова на конференції у Відні (1986) та складена на її основі доповідь INSAG-1. Відкритими також були дослідження забруднення радіонуклідами земної кулі, що проводилися Науковим комітетом з дії атомної радіації за участю Міжнародного комітету з радіаційного захисту. В інтернеті можна знайти ці дані. І лише після розпаду СРСР більшість цих матеріалів розсекретили. Найбільш вичерпні висновки наведено в доповіді INSAG-7.

– Наприкінці червня Урядова комісія завершила доповідь про причини та обставини аварії, яка була засекречена та відома лише обмеженому колу осіб. Чи належали ви до числа цих осіб? І чи після висновків саме цієї доповіді керівництву країни стало зрозуміло, що офіційна версія причин аварії не відповідає дійсності чи справжні причини були відомі від початку?

Я брав участь у підготовці фінальної версії доповіді Урядової комісії про причини аварії. Вона детально обговорювалася на засіданні Оперативної групи Політбюро. У доповіді негативні нейтронно-фізичні характеристики РБМК були визнані першопричиною трагедії. Було відзначено деякі помилки персоналу електростанції. Акцент було зроблено на недостатньому рівні культури ядерної безпеки на всіх стадіях створення та експлуатації АЕС.

– Як участь у подіях 1986 року змінила ваше ставлення до відповідальності, безпеки та державного управління? Який, на вашу думку, головний урок Чорнобильської катастрофи, який людство має пам’ятати й сьогодні?

Абсолютний пріоритет культури ядерної безпеки. У ті роки цього терміна не існувало, але професіонали знали, що це таке. Глибоко переконаний, що в ядерній безпеці немає дрібниць. Прийняті в нормативній документації визначення «важливий» чи «не важливий» для безпеки стосовно структур, систем та елементів АЕС, їхній поділ на класи безпеки – це методологія, необхідна для проєктування та визначення вимог до якості. Насправді все, що стосується АЕС, є важливим для безпеки, і насамперед – ставлення людини до справи. Культура безпеки – це не просто набір регламентів та інструкцій. Це регламент життя людини, яка присвятила себе ядерній енергетиці.

СТВОРЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ СИСТЕМИ ЯДЕРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

– Георгію Олексійовичу, після здобуття незалежності Ви долучилися до створення системи державного ядерного регулювання України. З чого довелося починати? Які були складнощі у переході від радянської моделі управління до сучасної системи державного нагляду? Які б ви виокремили ключові етапи становлення та розвитку національного ядерного регулятора та ДНТЦ ЯРБ?

Починали з удосконалення наявної системи нагляду. Було багато організаційної роботи, якої вимагали завдання зі створення нового органу державного управління – Державного комітету ядерної та радіаційної безпеки України.

Дуже багато сил було віддано організації та становленню Науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки, підготовці фахівців і створенню матеріальної бази. Величезну допомогу в цьому нам надали ядерні регулятори США, Німеччини, Франції, Швеції, Фінляндії та інших країн.

З перших днів ми розпочали перехід від системи нагляду до системи ядерного регулювання. Це вимагало складної, іноді виснажливої роботи з формування національного ядерного законодавства та системи нормативних документів. Практично з нуля було створено систему обліку та контролю ядерних матеріалів – найважливіший елемент світової системи нерозповсюдження ядерної зброї. Думаю, було багато досягнень.

Сьогодні треба говорити не тільки про «здобутки», а і про провали, допущені в регуляторній діяльності, принципові недопрацювання національної системи ядерної та радіологічної безпеки.

ЯДЕРНА БЕЗПЕКА ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В УМОВАХ ВІЙНИ

– У 2022 році світ зіткнувся з ситуацією, коли одна держава захопила ядерні об’єкти іншої держави. Окупація атомних електростанцій, обстріли їхньої інфраструктури створили загрози, яких чинна міжнародна система ядерної безпеки фактично не передбачала. Наскільки, на Вашу думку, ця система виявилася готовою до війни такого типу? Що російська агресія проти України змінила в самому розумінні ядерної безпеки та культури безпеки?

Женевська конвенція та додаткові (Віденські) протоколи до неї (у розмові ці документи іноді згадують як правила ведення війни) накладають досить чіткі обмеження щодо бойових дій у районі розташування АЕС та гідротехнічних споруд. Але хто й коли виконує правила ведення війни? Тим паче росія?

Ядерна безпека має забезпечуватися під час будь-яких воєнних дій. Немає і не може бути якихось спеціальних нормативів ядерної безпеки для умов війни. Це глухий кут. Це означає визнати війну нормальною умовою існування людства!

– Досвід України також продемонстрував обмеженість можливостей міжнародних організацій впливати на державу, яка свідомо порушує основоположні принципи ядерної безпеки. Чи потребує нинішня міжнародна архітектура ядерної та радіаційної безпеки перегляду? Які механізми необхідно створити або посилити, щоб міжнародна спільнота могла не лише фіксувати порушення, а й реально запобігати захопленню та використанню ядерних об’єктів у воєнних цілях?

Щодо повноважень міжнародних організацій не відчуваю нічого, крім скепсису. У світі абсолютної політичної коректності немає і не може бути повноважень, достатніх для запобігання воєнним конфліктам, тим більше, коли в них так чи інакше приховані інтереси держав, наділених правом вето в Раді Безпеки ООН.

Досвід показує, що нормувати нормальну людську діяльність на умови війни – заняття малопродуктивне. Немає потреби щось докорінно перебудовувати. Якісь удосконалення можуть обговорюватися та впроваджуватися. Міжнародний режим ядерної безпеки, народжений Чорнобилем, з урахуванням його вдосконалення, своїм цілям відповідає. Війна – це інше. Міняти треба людину, яка ось уже сотні тисяч років не втомлюється розмахувати кийком.

– Окреме питання про роль МАГАТЕ. З одного боку, Агентство встановлює стандарти безпеки, здійснює гарантії нерозповсюдження. З іншого – сприяє розвитку мирних ядерних технологій та атомної енергетики. Чи не створює поєднання цих функцій внутрішнього конфлікту, який послаблює ефективність Агентства? Чи доцільно було б інституційно розділити ці напрями, створивши окрему організацію, відповідальну за безпеку, гарантії та контроль, і окрему – за розвиток мирних ядерних технологій?

З погляду науково-технічних аспектів ядерної безпеки та режиму нерозповсюдження жодного конфлікту інтересів я не бачу. Є політичні проблеми всього світу, пов’язані з війною та миром. Але це зовсім інша сфера людської діяльності.

– Про дії українського ядерного регулятора після початку повномасштабного вторгнення. Якими мали бути його першочергові рішення в умовах захоплення Чорнобильської АЕС та Запорізької АЕС? Якою, на Вашу думку, мала бути логіка регуляторних дій щодо об’єктів, над якими держава тимчасово втратила фактичний контроль?

Немає іншої логіки, ніж діяти відповідно до національного законодавства та міжнародних конвенцій. Аналізувати дії нашого регулятора я не можу, адже не володію достатньою кількістю інформації. Якщо мало місце порушення законодавства країни, то це справа правоохоронних органів.

– Які кроки мав здійснити регулятор одразу після де-окупації Чорнобильської АЕС? Що повинно було стати пріоритетом: комплексне обстеження майданчика, оцінювання радіаційного стану, перевірка систем фізичного захисту, відновлення регуляторного контролю чи перегляд умов провадження діяльності? Чи були, на Вашу думку, дії державних органів у цей період достатньо системними?

Я не володію інформацією про те, що відбувалося насправді. Проте всі дії як Оператора, так і Регулятора, наскільки я розумію, чітко прописані в ліцензії. Першочергово та невідкладно – оперативна оцінка безпеки. За результатами – ухвалення подальших рішень.

– Якої реформи сьогодні потребує український орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки з огляду на досвід повномасштабної війни? Як необхідно посилити його незалежність, спроможність працювати в кризових умовах, здійснювати дистанційний контроль, ухвалювати невідкладні рішення та взаємодіяти з оператором, урядом і силами безпеки?

Для початку слід навчитися виконувати свої обов’язки згідно з національним законодавством. Оцінити відповідність своєї діяльності реальній ситуації за вікном свого кабінету, за необхідності – внести корективи. Це загальне правило, незалежно від сфери діяльності.

– Український досвід сьогодні вивчають інші держави, оцінюючи заходи безпеки, які мають бути додатково реалізовані в разі загрози воєнних дій. Існує суперечність. З одного боку, необхідно зупинити ядерні енергоблоки та перевести їх у стан холодного зупину. З іншого боку, стабільне електропостачання є критично важливим для обороноздатності країни. Як у таких умовах знайти баланс між ядерною та енергетичною безпекою країни? Чи можливо це формалізувати на нормативному рівні?

На мою думку, ні. Такі ситуації не можуть регулюватися нормативними документами. Рішення мають ухвалюватися вищими керівними інстанціями держави після всебічної оцінки ризиків на основі пропозицій фахових організацій.

– Які стратегічні рішення необхідно ухвалювати вже сьогодні — щодо продовження строків експлуатації чинних енергоблоків, будівництва нових потужностей, вибору реакторних технологій, поводження з відпрацьованим паливом і радіоактивними відходами, підготовки кадрів та розвитку регуляторної системи, — щоб через десять чи двадцять років Україні не довелося виправляти системні помилки?

Передусім необхідно детально оцінити ситуацію щодо кожного з цих питань. Першочергове сьогодні завдання – обґрунтування безпеки подовженого терміну експлуатації діючих енергоблоків. Що в нас для цього є? Чи знаємо ми реальний стан систем, конструкцій та елементів АЕС, і головне, у якому стані метал корпусів реакторів, парогенераторів, трубопроводів тощо.

Марно сподіватися, що в найближчі 10–15 років Україна зможе побудувати нові енергоблоки. За нескінченною балаканиною про будівництво дев’яти блоків АР-1000 та двадцяти блоків малої потужності не стояло абсолютно нічого. Жодної реальної роботи з проєктування та будівництва цих блоків не велося й не ведеться. Жодної! І часу в країни немає – ні 10-ти, ні 20-ти років. Це стосується й решти питань – проблем значно більше, ніж відповідей на них.

– Після війни Україні доведеться не лише відновлювати пошкоджені енергетичні об’єкти, а значною мірою заново вибудовувати всю енергетичну систему. Яку роль у цій системі має відігравати атомна енергетика? Чи повинна вона залишатися її основою?

Війна дала відповідь. Країна не вижила б без ядерної енергетики.

ПРО СЬОГОДЕННЯ ТА МАЙБУТНЄ

– На Вашу думку, чи потребує сьогодні оновлення сфера ядерної та радіаційної безпеки? Якщо так, то яким воно має бути? Які уроки історії української ядерної галузі обов’язково повинні стати частиною університетських програм?

Як розуміти оновлення сфери ядерної та радіаційної безпеки? Чи проводив хтось оцінку поточного стану цієї діяльності? Чи є висновки та пропозиції? Університетські програми повинні враховувати всі уроки вітчизняної та зарубіжної ядерної енергетики і з огляду на це формувати свої програми. Цілі держави в розвитку ядерної енергетики також потрібно брати до уваги. Це одна з основ культури ядерної безпеки.

– Щоб підсумувати наше інтерв’ю та якщо говорити не про технології, а про цінності, що має лежати в основі сучасної ядерної галузі?

Я вже зазначав це вище. Реформи в енергетиці необхідно починати з підбору і призначення фахових спеціалістів на посади керівників та середньої ланки.

Редакція вебсайту Uatom.org