Наукова фантастика чи план для нащадків: ядерна семіотика та відповідальність перед майбутніми поколіннями

1 тисяча, 10 тисяч, 100 тисяч, 1 мільйон років потому – ці часові межі зазвичай асоціюються з сюжетами книг чи фільмів у жанрі наукової фантастики, та насправді не тільки. Це ми звикли думати про майбутнє в межах років, десятиліть, рідше – століть. Проте існують об’єкти, які змушують нас мислити в категоріях десятків і сотень тисяч років. Йдеться про сховища захоронення радіоактивних відходів (РАВ).

Тож постає низка запитань: як попередити про небезпеку тих, хто може не розуміти наших мов, символів і навіть самого поняття «радіація»? Які знаки чи образи використовувати в повідомленнях? Чому про безпеку через сотні тисяч років ми маємо думати вже сьогодні?

Історія становлення ядерної семіотики

Усвідомлення того, що радіоактивні відходи потребують не лише технічного захисту, а й комунікації про небезпеку у далекому майбутньому, зʼявилося у науковців наприкінці минулого століття.

У 1981 році Міністерство енергетики США та корпорація «Bechtel» ініціювали створення Робочої групи з питань впливу людини на навколишнє середовище (Human Interference Task Force, HITF). Завданням групи було запобігти ненавмисному проникненню людей у майбутні сховища, зокрема в Юкка-Маунтін у Неваді. До складу групи увійшли не лише інженери та фізики-ядерники, а й антропологи, лінгвісти, психологи та семіотики.

Робоча група зрозуміла, що звичайні мови та знаки можуть змінити значення або стати незрозумілими через тисячі років, тому вона сформулювала основні правила та припущення, щоб вирішити питання втручання людини (і, на думку редакції вебсайту Uatom.org, вони залишаються актуальними і досі):

1. Відповідальність сучасного суспільства полягає в утилізації радіоактивних відходів безпечним, екологічно прийнятним способом, який не вимагає довгострокового обслуговування або нагляду.
2. Майбутні суспільства, які знають про існування та місцезнаходження сховища, його вміст та ризики втручання, несуть відповідальність за будь-які свої дії, які, можуть негативно вплинути на функціонування сховища.
3. Сучасне суспільство повинно докласти всіх зусиль, щоб передати майбутнім суспільствам інформацію про сховище, його вміст та ризики втручання.
4. Метод, що використовується для передачі інформації майбутнім суспільствам, повинен бути ефективним як для безпосереднього втручання, так і опосередкованого.
5. Під час передачі інформації основна увага буде зосереджена на перших 10 000 років після закриття сховища.
6. Сучасні мови, ймовірно, зміняться протягом періоду, що нас цікавить.
7. Майбутні суспільства, ймовірно, матимуть базові знання з атомної фізики.

Також Робоча група визначила три основні механізми зменшення ймовірності втручання людини, серед яких: зменшення стимулів для втручання (наприклад, вибір місця захоронення подалі від цінних природних ресурсів), проєктування сховища таким чином, щоб максимально ускладнити фізичний доступ до нього, та, звісно ж, інформування про існування сховища майбутнім поколінням. Зокрема вони пропонують 4 рівня повідомлень:

Нестандартні рішення Томаса Себіока, Паоло Фаббрі та Станіслава Лема

Долучитися до дослідження ядерної семіотики робоча група з питань впливу людини на навколишнє середовище запросила семіотика з Університету Індіани (експерта зі знаків та символів) Томаса Себіока. Професор виклав свої ідеї у звіті «Комунікаційні заходи для подолання десяти тисячоліть», де намагався розширити уявлення читачів про те, який вигляд може мати «повідомлення».

Наприклад, він розглядав варіант повідомлення у формі інтенсивного, неприємного запаху, щоб відлякувати людей від місця поховання відходів. Водночас сам піддав цю ідею сумніву, зазначивши, що майбутні покоління можуть захотіти досліджувати об’єкт за допомогою роботів чи автоматів, які не відчують цього запаху.

Посилаючись на скриньку Пандори та силу міфів передавати застереження, він запропонував створити релігійну міфологію – концепцію «атомного священства», що передбачала створення елітарної групи експертів – фізиків, експертів з променевої хвороби, антропологів, лінгвістів, психологів, семіотиків, – які мали б передавати знання про небезпеку через систему міфів, ритуалів та табу. Щорічні ритуали мали б сформувати забобони, що застерігають людей від наближення до місць поховання відходів. Таке «священство» утворювало б основу «естафетної системи», яка б оновлювала інформацію навколо об’єкта кожні кілька поколінь.

Проте італійський письменник, філософ, а також семіотик Умберто Еко, проаналізувавши концепцію Томаса Себіока про «атомне священство» у своїй праці «Пошуки ідеальної мови» (1993 рік), зазначив, що навіть якщо самі «священники» з часом втратять точне наукове розуміння того, чому це місце небезпечне, вони все одно підтримуватимуть релігійний страх і ритуали заборони. Водночас він зауважив, що така система створює соціальну нерівність і закриті касти, які можуть почати використовувати свої знання для отримання політичної влади.

Згодом з’явилися ще більш дивовижні пропозиції. Наприклад, Франсуаза Бастід та Паоло Фаббрі запропонували вивести тварин, шкіра яких змінюватиме колір під час опромінення. Такі тварини повинні мешкати в однаковій з людиною екосистемі, а їхня роль як детекторів радіації повинна бути закріплена в культурі через відповідну назву (наприклад, «радіаційний кіт») та відповідні прислів’я та міфи.

Польський письменник-фантаст Станіслав Лем запропонував вирощувати «інформаційні рослини», які росли б тільки поблизу кінцевого місця зберігання і повідомляли б людям про небезпеку. ДНК так званих атомних квітів містила б необхідні дані як про місцезнаходження, так і про його вміст. Проблема цієї ідеї полягає в тому, що люди навряд чи знатимуть значення атомних квітів через 10 000 років, а отже, навряд чи зможуть розшифрувати їх ДНК у пошуках інформації.

А як щодо архітектурних та ландшафтних рішень?

У 1993 році Національні лабораторії Sandia проводять власне дослідження ядерної семіотики для запобігання ненавмисному втручанню людини в роботу глибокого геологічного сховища «Waste Isolation Pilot Plant» (WIPP) у Нью-Мексико, США.

На відміну від робочої групи з питань впливу людини на навколишнє середовище, у цьому дослідженні фахівці об’єдналися у дві команди.

«Команда А» складалася з антрополога, астронома, археолога, ландшафтного дизайнера, лінгвіста та матеріалознавця. Експертна група запропонувала створити цілісну систему маркування, яка б апелювала не лише до розуму, а й до базових тілесних відчуттів людини. Основним концептом стала «ворожа архітектура», покликана викликати відчуття дискомфорту, тривоги та відрази. Зокрема експерти запропонували такі архітектурні та ландшафтні рішення:

• Ландшафт з шипів

Ландшафт у вигляді кам’яних шипів, бетонних колючок і зигзагоподібних земляних валів навіює думку про фізичну загрозу для тіла. Це форми, що ранять, подібно до шипів, колючок або навіть спалахів блискавки.

• Зловісні земляні укріплення

Це велетенські земляні споруди у формі блискавок, що розходяться, з відкритим простором у центрі, який містить лише два елементи – існуючу «гарячу камеру» сховища, залишену руйнуватися, а також карту світу, по якій можна ходити. На карті позначено місця розташування всіх сховищ радіоактивних відходів на Землі, а також карту штату Нью-Мексико, у центрі якої розташовано сховище.

• Чорна діра

Це мурована плита з чорного базальту або пофарбованого в чорний колір бетону, що втілює образ величезної чорної діри – порожнечі, землі, після якої нічого не залишилося. Вона виглядає непридатною для життя та землеробства і є такою насправді, оскільки у теплу року там панує надзвичайна спека. Це спроба створити місце, що вселяє страх, є потворним і некомфортним.

• Ландшафт з уламків

Зовнішній квадратний периметр кам’яного шару підривають динамітом і згрібають бульдозерами у грубу квадратну купу, що вкриває всю територію сховища. Усе це формує величезний простір, завалений великим камінням, – місце вкрай непривітне, по якому важко пересуватися пішки і куди майже неможливо заїхати технікою. Це місце справляє враження зруйнованого, а не створеного людськими руками.

• Неприступні блоки

Каміння ззовні підривають динамітом, а потім відливають у великі бетонні або кам’яні блоки, пофарбовані в чорний колір та висотою понад 7 метрів. Вони встановлені у вигляді сітки, що утворює квадрат, з «вулицями» завширшки близько 1,5 метра. Ви можете зайти «всередину», але ці вулиці нікуди не ведуть. Вони занадто вузькі, щоб там жити, займатися землеробством чи збиратися групами, а у теплі пори року всередині стає дуже спекотно.

Також«Команда А» пропонує поєднувати текстові надписи у поєднанні з графічними елементами, а саме за допомогою зображення облич та емоцій, що виражають жах, огиду, страх, біль, мук. На їх думку, емоції апелюватимуть до бажання потенційного порушника захистити самого себе.

Натомість «Команда В» зазначає, що для маркування сховища слід використовувати поєднання символів, діаграм, текстових повідомлень, наукових та астрономічних даних. Будь-які використані символи мають бути проілюстровані піктографічно, щоб їх могли зрозуміти люди, які не мають жодних попередніх знань про ці знаки. Наприклад, схематично зображена людина має бути легко впізнаваною будь-якою іншою людиною. Серія схематичних малюнків з людиною під час різних видів діяльності може продемонструвати як історію сховища, так і наслідки вторгнення.

Сучасні проєкти ядерної семіотики

З 2011 по 2018 роки тривав проєкт «Збереження записів, знань та пам’яті між поколіннями (RK&M), започаткований Комітетом з управління радіоактивними відходами Агентства з ядерної енергії (NEA), він об’єднав 21 організацію з 14 країн. Учасники проєкту дійшли висновку, що жоден окремий маркер чи архів не є надійним у довгостроковій перспективі. Замість цього була запропонована «системна стратегія», яка поєднує різні методи та часові інтервали.

Стратегія RK&M наголошує на необхідності «подвійної передачі»: опосередкованої (через інституційні архіви та освіту) та безпосередньої (через маркери на місці сховища). Такий підхід створює надлишковість інформації, що підвищує шанси на її виживання у разі соціальних потрясінь.

Інструментарій RK&M включає 35 механізмів, які можна згрупувати у 9 підходів:

• спеціалізовані набори записів та зведені файли;
• установи пам’яті (архіви, бібліотеки, музеї);
• маркери (як наземні, так і підземні);
• капсули часу (як зі стратегією відкриття, так і без неї);
• культура, освіта та мистецтво;
• управління знаннями;
• заходи нагляду (моніторинг; чіткий розподіл і планування обов’язків; контроль за землекористуванням);
• міжнародні механізми (міжнародні норми, угоди, реєстри та каталоги);
• нормативно-правова база (національна нормативна база, гарантії).

Також у межах цього інструментарію було введенодва нових поняття:

1. Ключовий інформаційний файл (KIF) – короткий документ, призначений для широкого розповсюдження. Його мета – підтримувати обізнаність суспільства про існування та характер сховища.
2. Набір основних записів (SER) – комплекс технічної документації, необхідної для глибокого розуміння системи сховища та прийняття рішень майбутніми фахівцями.

Такий ключовий інформаційний файл вже був розроблений Шведською компанією з управління ядерним паливом та відходами (SKB) спільно з Шведським Лінчепінзьким університетом. Робота над документом тривала три роки, протягом яких дослідники збирали думки з багатьох джерел: від представників молоді та старшого покоління, експертів та громадськості.

За інформацією Лінчепінзького університету, під час роботи дослідники намагалися створити документ, який спонукатиме читача перечитати його і поділитися ним з іншими. Дослідники назвали цей метод SHIRE (share, imagine, renew – ділитися, уявляти, поновлювати). Це запрошення для читача поділитися контентом і взяти активну участь у вигадуванні того, як його можна відновити, щоб він не був забутий.

Щоб зробити документ естетично привабливим, були найняті професійні ілюстратори, і хоча текст легко зрозуміти, на обкладинці є загадкові символи – зашифроване послання, яке читач повинен спробувати розгадати.

Крім того, в Лінчепінзькому університеті повідомили, що вже вирішено, що документ стане частиною великого архівного проєкту «Пам’ять людства», заснованого в Австрії у 2012 році. Архів «Пам’ять людства» має на меті зберегти колективні знання людства для нащадків на матеріалі, який прослужить тисячі років. Тому «Ключовий інформаційний файл» буде надрукований на керамічних табличках і розміщений у старій соляній шахті в горах Австрії.

Для довгострокового збереження Патрік Шартон та його команда з проєкту пам’яті Національного агентства Франції з поводження з радіоактивними відходами (ANDRA) розробили сапфіровий диск, на якому можна зберігати 40 000 сторінок тексту та зображень протягом мільйона років. Сапфіровий диск складається з двох тонких пластин діаметром 20 сантиметрів, на яких інформація вигравірувана за допомогою платини. Вміст можна прочитати за допомогою мікроскопа.

Фінляндія для свого глибоко геологічного сховища «ONKALO» обрала кардинально іншу стратегію –  «стратегію невидимості» або «мовчання». Фінські експерти припускають, що будь-який знак на поверхні з часом буде деформований або неправильно інтерпретований. Тому найкращим способом захисту є повна герметизація входу та повернення ландшафту до його природного стану, щоб сховище буквально «зникло» з пам’яті. Обговорення довгострокового підземного зберігання радіоактивних відходів детально зафіксовані в документальному фільмі «Into Eternity» (2010), зосереджені на дилемі: чи варто взагалі маркувати сховище?

Отже, ядерні сховища – це не лише місця зберігання відходів, а довготривалий виклик для людства. Вони вимагають від нас відповідальності перед тими, хто житиме через сотні поколінь. Саме тому ядерна семіотика покликана створити універсальні символи й знаки застереження, здатні зберегти сенс незалежно від змін мов і культур. Наш обов’язок сьогодні – передати майбутньому чітке повідомлення про небезпеку, щоб вберегти життя на планеті завтра.

Використані джерела:

1. Технічний звіт Робочої групи «Зменшення ймовірності майбутньої діяльності людини, яка може вплинути на геологічні сховища високоактивних відходів»
2. Томас Себіок «Заходи з комунікації для подолання десяти тисячоліть»
3. Технічний звіт Національної лабораторії Sandia Міністерства енергетики США «Експертна оцінка засобів запобігання ненавмисному проникненню людей на територію Waste Isolation Pilot Plant»

Редакція вебсайту Uatom.org