Радіоактивні матеріали: як Україна зберігає безпеку в умовах війни

Поводження з радіоактивними матеріалами – комплексна система, що поєднує законодавче регулювання, злагоджену роботу спеціалізованих підприємств, впровадження сучасних технологій та розвиток міжнародного партнерства.

Війна в Україні поставила цю систему перед небаченими раніше випробуваннями: від окупації стратегічних об’єктів до ризику ядерного тероризму. Та попри всі загрози, фахівці й державні служби продовжують працювати, швидко пристосовуючи інфраструктуру й правила до нових реалій, зміцнюючи захист об’єктів та тримаючи постійний зв’язок із міжнародними партнерами.

Детальніше про це – у інтерв’ю з експертом відділу зняття з експлуатації Державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки (ДНТЦ ЯРБ) Олександром Соловйовим.

– Розкажіть, будь ласка, що таке радіоактивні матеріали?

Радіоактивним вважається той матеріал, до складу якого входять радіоактивні речовини. До таких матеріалів належать: джерела іонізуючого випромінювання (ДІВ), відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП), а також радіоактивні відходи (РАВ).

У свою чергу ДІВ – це фізичний об’єкт (не ядерна установка), що містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, який створює або за певних умов може створювати іонізуюче випромінювання.

ВЯП утворюється у процесі виробництва енергії у ядерних реакторах. Термін використання ядерного палива в реакторах визначається величиною допустимої глибини вигорання ізотопів, що діляться. Після досягнення запланованої глибини вигорання – ВЯП вивантажуються з реактора і вважається відпрацьованим, оскільки не може безпосередньо використовуватися для виробництва енергії.

РАВ – це матеріальні об’єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені нормами, і які більше не будуть використовуватись у виробництві чи інших процесах. До РАВ також належать відпрацьовані закриті ДІВ після внесення відповідної інформації до Державного реєстру радіоактивних відходів.

– Як працює система поводження з радіоактивними матеріалами в Україні?

Для безпечного поводження з радіоактивними матеріалами – в Україні запроваджено відповідні закони та нормативно-правові акти, які визначають права, обов’язки та відповідальність усіх учасників процесу.

З одного боку, на державному рівні за це відповідають ключові органи:

• Міністерство енергетики України (Міненерго) формує державну політику у сфері ядерної енергетики та радіаційної безпеки і затверджує відповідні програми.
• Державна інспекція ядерного регулювання (Держатомрегулювання) встановлює радіаційні норми, затверджує ліцензійні умови, здійснює дозвільні процедури, державний нагляд, інспекції та контроль за дотриманням вимог безпеки.
• Державне агентство з управління зоною відчуження (ДАЗВ) реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження та зоною безумовного відселення, а також управляє процесом поводження з радіоактивними матеріалами у цих зонах.
• Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) встановлює санітарно-гігієнічні норми та контролює їх дотримання щодо персоналу й населення.

З іншого боку, практичну реалізацію політики здійснюють оператори-підприємства, які діють відповідно до встановлених норм:

• АТ «НАЕК «Енергоатом» відповідає за експлуатацію ядерних реакторів, у процесі якої утворюється найбільша кількість радіоактивних відходів.
• Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами (ДСП «ЦППРВ»), що підпорядковується ДАЗВ, забезпечує прийом, довгострокове зберігання, іммобілізацію та захоронення радіоактивних відходів.
• Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС» (ДСП «ЧАЕС») здійснює поступове виведення енергоблоків з експлуатації і трансформує об’єкт «Укриття» у екологічно безпечну систему.
• ДСП «Об’єднання «Радон» збирає та зберігає радіоактивні відходи неядерного походження на всій території України.

Таким чином, система поводження з радіоактивними матеріалами в Україні побудована на двох основних рівнях: держава забезпечує регулювання та контроль, а оператори – практичне втілення політики відповідно до встановлених нормативів.

– Після завершення терміну експлуатації ДІВ, як в Україні організовано процес їх вилучення, зберігання або утилізації? Що саме відбувається з ДІВ на різних етапах після їх виведення з експлуатації?

Під час щорічної інвентаризації ДІВ на підприємствах виявляють ті з них, строк експлуатації яких завершився і подальше використання не планується.

Надалі передбачено три сценарії поводження з ДІВ.

Перший – повторне використання, після продовження строку експлуатації у встановленому порядку.

Другий – повернення відпрацьованих ДІВ відповідно до домовленості постачальнику. У разі імпортованих ДІВ – повернення виробнику до країни походження.

Третій – переведення ДІВ до категорії РАВ та передача на спеціалізоване підприємство поводження з РАВ для зберігання або захоронення.

ДІВ, термін експлуатації яких завершився та використання яких надалі не передбачається, мають бути, залежно від укладених договорів передані постачальнику ДІВ або протягом певного терміну, зазначеного у ліцензії на право провадження діяльності з поводження з ДІВ (зазвичай це шість місяців), переведені в режим безпечного зберігання, переведені в категорію РАВ та передані спеціалізованому підприємству з поводження з РАВ згідно з обраним сценарієм щодо подальшого поводження з ними.

В Україні основну кількість відпрацьованих ДІВ (переведених до категорії РАВ) передають на тимчасове зберігання до спеціального підприємства ДСП «Об’єднання «Радон». Там їх (ДІВ – ред.) розміщують у спеціальних контейнерах для зберігання у відповідних сховищах РАВ з наміром подальшої передачі до Централізованого сховища для довгострокового зберігання відпрацьованих ДІВ (ЦСВДІВ), яке розташоване на майданчику комплексу «Вектор» у Чорнобильській зоні відчуження. Наразі ЦСВДІВ перебуває на етапі проведення «гарячих» випробувань.

Технологічний процес поводження з відпрацьованими ДІВ на ЦСВДІВ передбачає їх приймання, переробку та довгострокове зберігання протягом 50 років. Після завершення цього періоду проєктом передбачена передача відпрацьованих ДІВ на захоронення до відповідного типу сховищ для захоронення РАВ залежно від їх характеристик.

РАВ у вигляді відпрацьованих закритих ДІВ, залежно від їх характеристик, можуть бути захоронені у сховищах різного типу.

Згідно із стратегією поводження з РАВ в Україні, середньо- і високоактивні, у тому числі довгоіснуючі РАВ, у вигляді відпрацьованих ДІВ, підлягають захороненню у геологічних сховищах РАВ. Стратегією поводження з РАВ в Україні передбачено створення геологічного сховища (сховища на проміжній глибині і глибинного геологічного сховища).

– Якою є структура поводження з РАВ в Україні?

Основна мета системи поводження з РАВ в Україні – захист персоналу, населення та навколишнього середовища від негативного радіаційного впливу.

Ця система є складною та багаторівневою, охоплює законодавчі, організаційно-технічні, інженерні та екологічні компоненти. Вона ґрунтується на нормах національного законодавства, міжнародних зобов’язаннях України, а також на практичному досвіді, зокрема набутому під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та тривалої експлуатації ядерних енергетичних об’єктів.

Серед основних принципів безпеки під час поводження з РАВ: мінімізація радіоактивних відходів; зобов’язання щодо забезпечення безпеки; реалізація стратегії глибокоешелонованого захисту; урахування людського фактору; урахування досвіду поводження з РАВ та ін.

Наразі РАВ в Україні утворюються внаслідок різних видів діяльності, на кшталт:

• експлуатації енергоблоків АЕС;
• поводження з ДІВ у медицині, промисловості та наукових установах (дослідницька діяльність);
• діяльності у Чорнобильській зоні відчуження та на об’єктах, пов’язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи;
• діяльності зі зняття з експлуатації енергоблоків № 1-3 Чорнобильської АЕС, переведення об’єкта «Укриття» в екологічно безпечну систему.

Поводження з РАВ включає такі стадії: попередня обробка, переробка, довгострокове зберігання та захоронення. На кожному етапі технологічного процесу поводження з РАВ до моменту їх захоронення, за потреби, здійснюється їх тимчасове зберігання та транспортування.

Основні суб’єкти, що здійснюють поводження з РАВ в Україні:

• АТ «НАЕК «Енергоатом» – оператор діючих АЕС, що здійснює первинне поводження з РАВ безпосередньо на місцях утворення, зокрема, переробку та зберігання;
• ДСП «Об’єднання «Радон» – спеціалізоване підприємство, яке здійснює поводження з РАВ, що утворюються внаслідок використання ДІВ у медицині, науці, промисловості, у тому числі відпрацьованих ДІВ, що переведені у категорію РАВ. Підприємство виконує приймання, переробку та тимчасове зберігання таких відходів на п’яти спеціалізованих майданчиках.
• ДСП «ЦППРВ» – оператор сховищ для РАВ, що здійснює діяльність з переробки, довгострокового зберігання та захоронення відходів на майданчиках у Чорнобильській зоні відчуження;
• ДСП «ЧАЕС» – оператор ядерних установок ЧАЕС на етапі їх зняття з експлуатації та ліквідації наслідків аварії на четвертому енергоблоці ЧАЕС. Підприємство також здійснює експлуатацію об’єктів поводження з РАВ, зокрема установок для їх переробки та сховищ для тимчасового зберігання.

У системі поводження з РАВ в Україні для кожного етапу передбачено відповідну інфраструктуру, зокрема, для їх зберігання та захоронення. Ця структура відповідає рівню активності відходів і забезпечує необхідну тривалість їх безпечного утримання та ізоляції.

На діючих АЕС оператор забезпечує, зокрема, збір і вилучення так званих «історичних» РАВ, що зберігаються у відсіках сховищ тимчасового зберігання твердих РАВ (ТРВ).

Після цього відходи проходять сортування та попередню обробку. Для твердих РАВ це можуть бути фрагментація й дезактивація, а для рідких РАВ (РРВ) – центрифугування або випаровування.

Наступним етапом є переробка: тверді відходи спалюють, пресують або цементують, а рідкі – піддають глибокому упарюванню.

Після переробки РАВ проходять кондиціонування та розміщуються на тимчасове зберігання безпосередньо на майданчику АЕС. Для цього використовуються спеціально обладнані проєктні сховища, призначені для безпечного утримання відходів до моменту їх передачі до централізованих сховищ для довготривалого зберігання або остаточного захоронення.

У результаті оператор АЕС отримує упаковки РАВ – контейнери з розміщеними в них РАВ, які потенційно придатні для передачі до спеціалізованих сховищ відповідного типу для захоронення.

– Розкажіть, як здійснюється поводження з РАВ у Чорнобильській зоні відчуження?

Система поводження з РАВ на ДСП «ЧАЕС» охоплює повний цикл робіт та базується на діяльності двох спеціалізованих об’єктів: Заводу з переробки рідких радіоактивних відходів (ЗПРРВ) та Промислового комплексу з поводження з твердими РАВ (ПКПТРВ).

На ЗПРРВ рідкі відходи, що утворюються внаслідок дезактиваційних робіт і зберігаються на майданчику станції, проходять процес цементування. Після цього вони упаковуються у контейнери для подальшого захоронення.

ПКПТРВ, у свою чергу, здійснює вилучення, сортування, фрагментацію, дезактивацію, спалювання, пресування та упаковку твердих відходів, включаючи історичні РАВ із деградованих контейнерів.

Обидва об’єкти мають діючі ліцензії на експлуатацію, функціонують у штатному режимі та відіграють ключову роль у переробці РАВ, що утворюються внаслідок робіт зі зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС і стабілізації об’єкта «Укриття».

Особливе місце у системі поводження з РАВ України займають спеціалізовані сховища, розташовані в Чорнобильській зоні відчуження. Ці об’єкти призначені для приймання великих обсягів історичних та аварійних відходів, зокрема тих, що виникли внаслідок аварії на ЧАЕС. Їхня інфраструктура забезпечує довготривале зберігання матеріалів з підвищеним рівнем активності в контрольованому середовищі з обмеженим доступом і багаторівневим екологічним захистом.

Завершальним етапом у поводженні з РАВ (у стабільній твердій формі) є остаточне захоронення. В Україні ця функція реалізується ДСП «ЦППРВ» на комплексі «Вектор», що знаходиться у зоні відчуження. Комплекс «Вектор» виконує ключову роль у системі поводження з РАВ України: він приймає кондиційовані РАВ із ДСП «ЧАЕС», ДСП «Об’єднання «Радон», діючих АЕС, зберігає їх, а також здійснює захоронення в інженерно-обладнаних сховищах приповерхневого та поверхневого типу.

Станом на 2025 рік в Україні експлуатується низка об’єктів для захоронення та зберігання РАВ, серед яких ключову роль відіграє інфраструктура комплексу «Вектор». До її складу входять спеціально обладнане приповерхневе сховище твердих РАВ (СОПСТРВ), Централізоване сховище відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання (ЦСВДІВ), а також діючі пункти захоронення РАВ у Чорнобильській зоні відчуження, зокрема ПЗРВ «Буряківка» траншейного типу.

У найближчій перспективі в Україні очікується введення в експлуатацію приповерхневих сховищ твердих РАВ ТРВ-1 і ТРВ-2, які перебувають на завершальному етапі ліцензування та оцінки безпеки. Крім того, заплановано будівництво нових сховищ для дуже низькоактивних відходів, твердих РАВ від АЕС, а також геологічного сховища для довгоіснуючих, середньо- і високоактивних РАВ. Реалізація цих проєктів дозволить суттєво розширити національну інфраструктуру та сформувати цілісну систему остаточного захоронення РАВ в Україні.

Контроль та ліцензування всієї діяльності у сфері поводження з РАВ здійснює Держатомрегулювання, що відповідає за дотримання норм та правил ядерної та радіаційної безпеки.

Таким чином, в Україні сформована комплексна система поводження з РАВ, яка, попри свою ефективність, потребує модернізації. Її подальший розвиток передбачає не лише технічне переоснащення, а й впровадження сучасних технологій.

– З якими викликами зіштовхнулися як регулятор, так і підприємства з поводження з радіоактивними матеріалами після повномасштабного вторгнення рф в Україну?

Після повномасштабного вторгнення рф в Україну 24 лютого 2022 року система поводження з РАВ опинилася перед низкою безпрецедентних викликів, що суттєво ускладнили виконання її ключових функцій – збору, переробки, зберігання, транспортування та захоронення РАВ.

Як система державного регулювання, так і підприємства, які здійснюють поводження з РАВ, зокрема ДСП «ЧАЕС», ДСП «Об’єднання «Радон», АТ «НАЕК «Енергоатом» – наразі змушені працювати в умовах прямої загрози фізичній безпеці об’єктів, персоналу та інфраструктури. Зважаючи на географію бойових дій, специфіку об’єктів та обсяги накопичених РАВ, йдеться не лише про технічні труднощі, а й про потенційні загрози ядерного інциденту та екологічну катастрофу.

Одним із найсерйозніших викликів стало захоплення Запорізької атомної електростанції, яка й досі перебуває під тривалою військовою окупацією. Це призвело до втрати оперативного контролю над об’єктом, створення постійних загроз фізичній безпеці та можливих актів ядерного тероризму.

Тимчасова окупація Чорнобильської зони відчуження, а отже й втрата контролю над об’єктами поводження з РАВ у зоні відчуження – зокрема над ДСП «ЧАЕС» та її інфраструктурою, а також об’єктами ДСП «ЦППРВ», спричинила низку серйозних ризиків. Серед них: потенційні загрози для захисних бар’єрів об’єктів, втрата документації та можливість несанкціонованого доступу до об’єктів інфраструктури.

Ця ситуація порушила одразу кілька ключових принципів ядерної та радіаційної безпеки, визначених у документах МАГАТЕ, зокрема: забезпечення цілісності фізичного захисту, стабільного електропостачання, постійної присутності ліцензованого персоналу та здійснення державного нагляду.

Критичним наслідком окупації став і постійний психологічний та фізичний тиск на працівників об’єктів. Такий тиск створював додаткову небезпеку помилок у роботі та порушення меж та умов безпечної експлуатації.

Не менш серйозною загрозою стала ймовірність ядерного тероризму, зокрема викрадення або втрати контролю над радіоактивними матеріалами. У зоні відчуження були зафіксовані випадки мародерства та проникнення сторонніх осіб на об’єкти, де зберігаються РАВ та ДІВ. Це створило ризик їх використання у шкідливих або терористичних цілях, що зумовило необхідність посилення фізичного захисту об’єктів по всій країні.

Окрім прямих загроз на великих об’єктах, війна також завдала значної шкоди інфраструктурі підприємств, які здійснюють поводження з РАВ у регіонах (міжобласні філії ДСП «Об’єднання «Радон»). У низці областей відбулося блокування логістичних маршрутів, що призвело до неможливості вивезення РАВ до централізованих сховищ або їх належного кондиціонування.

Також перед Держатомрегулювання постали серйозні виклики, пов’язані з необхідністю вдосконалення нормативної бази та процедурних механізмів. В умовах втрати доступу до окремих майданчиків, переміщення матеріалів, змін у складі персоналу та обмежень на проведення інспекцій, ліцензійні процедури потребували термінового перегляду. Частину дозволів було тимчасово призупинено, інші – продовжено в особливому порядку. Паралельно було адаптовано нормативні підходи до вимог воєнного часу.

Крім того, виникали труднощі з координацією дій між різними суб’єктами через проблеми зі зв’язком, нестачу оперативної інформації, пошкодження серверів, а також втратою доступу до ключових систем моніторингу, обліку, звітності та захисту.

Попри всі ці виклики, вже у квітні – травні 2022 року Україна поступово відновила державний контроль над об’єктами у зоні відчуження. Держатомрегулювання оперативно здійснила комплексні інспекційні обстеження, а підприємства провели оцінку пошкоджень, стабілізацію інфраструктури та підготовку до відновлення повноцінної експлуатації.

Усі ці обставини суттєво вплинули на стабільність системи поводження з радіоактивними матеріалами, проте водночас стали поштовхом для її переосмислення й адаптації до реалій воєнного часу. Попри постійні виклики та загрози, система продовжує функціонувати й демонструє стійкість, гнучкість та здатність до ефективної роботи навіть в умовах збройного конфлікту.

– У лютому 2025 року Верховна Рада України прийняла за основу Закон  України «Про Загальнодержавну цільову екологічну програму поводження з радіоактивними відходами», яка розрахована на 8 років – з 2025 по 2032 рік. Які передбачені зміни у сфері поводження з РАВ відповідно до цієї стратегії? 

Основна відмінність полягає у тому, що нова програма – це вже не просто рамковий документ, а чітка стратегія з конкретними етапами, строками та механізмами реалізації. Якщо раніше головним акцентом було загальне забезпечення радіаційної безпеки, то тепер йдеться про створення ефективної, цілісної системи поводження з РАВ, яка мінімізує вплив на населення та довкілля в умовах сучасних викликів.

Інфраструктурну складову системи суттєво оновлено – заплановано будівництво нових об’єктів, зокрема сховищ на комплексі «Вектор», сховищ на АЕС, а також розвиток децентралізованих потужностей.

Однією з ключових новацій стало те, що для створення геологічного сховища вперше було встановлено конкретні строки – до 2028 року має бути затверджено Національний план дій, а до 2031 року – концепція сховища та вибір майданчика. Це означає перехід від декларацій до планування, проте поки що все лишається на папері.

Втім варто зазначити, що зона відчуження розглядається як один із потенційних майданчиків для розміщення геологічного сховища, зокрема там уже проведено окремі геофізичні дослідження. Водночас у нинішніх умовах війни доступ до цієї території обмежений, а її інфраструктура залишається потенційно вразливою.

Окремою проблемою є кадровий дефіцит: інженери, геологи й радіохіміки часто залучені до інших видів діяльності й не можуть повноцінно брати участь у дослідженнях. Крім того, деякі підприємства цієї сфери вже зазнали ударів з боку рф, що створює додаткові ризики для реалізації довгострокових проєктів, і це, на мою думку, обов’язково слід враховувати.

Водночас у цьому питанні Україна традиційно користується міжнародною підтримкою. Зокрема, були одержані консультації від експертів з тих країн, що мають розвинені системи поводження з РАВ. Своєю чергою це значно сприяє впровадженню сучасних підходів до планування геологічного захоронення. Втім, навіть у мирний час будівництво такого сховища – складний і тривалий процес, що може тривати 40-50 років.  

Разом із тим, серед нововведень: створення баз даних і модернізація систем у сфері обліку РАВ. Крім того, нова програма вперше запроваджує методику оцінки ефективності її реалізації – цей підхід повністю відсутній у попередній редакції.

Ще один важливий момент – фінансування. Замість загальних формулювань, як раніше, тепер передбачено понад 20 мільярдів гривень із детальним розподілом за джерелами: держбюджет, Фонд поводження з РАВ, кошти підприємств та міжнародна допомога.

І нарешті, якщо раніше міжнародна співпраця згадувалась скоріше декларативно, то зараз передбачено активне залучення міжнародних партнерів до реалізації заходів. Тобто нова програма – це вже не лише стратегія, а й інструмент управління зі зрозумілою логікою і контрольованими результатами.

– Розкажіть детальніше, якою є роль міжнародного співробітництва у сфері поводження з РАВ?

Міжнародне співробітництво відіграє ключову роль у сфері поводження з РАВ, особливо для країн, які прагнуть підвищити рівень безпеки, ефективності та довіри суспільства до цих процесів. Для України воно є не лише джерелом фінансової підтримки, але й інструментом для впровадження передового досвіду.

Міжнародне співробітництво в сфері поводження з РАВ в Україні охоплює низку ключових напрямів. Одним із найважливіших є фінансування та реалізація критично важливих проєктів, таких як Новий безпечний конфайнмент, будівництво сховищ для РАВ або вдосконалення інфраструктури з поводження з відходами, зокрема за підтримки Об’єднаного офісу підтримки (JSO) та Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Важливою складовою є також підготовка кадрів завдяки участі у міжнародних ініціативах, що дозволяє українським фахівцям опановувати сучасні підходи до управління ядерними відходами. Ці заходи організовуються за підтримки Європейської комісії та МАГАТЕ і передбачають залучення як представників промислового сектору, так і співробітників органів, що відповідають за нормативно-правове регулювання.

Крім того, міжнародне співробітництво сприяє розвитку нормативно-правової бази, яка формується з урахуванням найкращих міжнародних практик та рекомендацій МАГАТЕ, Євратому та інших профільних організацій. Це дозволяє забезпечити відповідність української системи управління РАВ європейським та світовим стандартам.

Окрему роль відіграє науково-технічне співробітництво, що включає впровадження інноваційних технологій, підходів до оцінки довгострокової безпеки та дезактивації. Важливою формою міжнародної взаємодії є також обмін досвідом у межах спільних проєктів, які охоплюють широкий спектр питань: від інвентаризації РАВ до розробки концепцій їх довгострокового захоронення.

Таким чином, міжнародне співробітництво дозволяє Україні впевнено рухатися у напрямку гармонізації власної системи поводження з РАВ відповідно до найкращих світових стандартів, що суттєво підвищує рівень ядерної та радіаційної безпеки в країні.

Редакція вебсайту Uatom.org