Про добудову енергоблоків Хмельницької АЕС

Автор: Ярушевська Альона

Наразі триває багато дискусій щодо будівництва енергоблоків №№ 3,4 Хмельницької АЕС. Допоки одні експерти підтримують таке рішення та вважають, що це посилить українську енергетику, інші виступають проти, стверджуючи, що це небезпечний і збитковий проєкт. До редакції вебсайту Uatom.org колишній директор Державного департаменту ядерної енергетики Міністерства енергетики України Георгій Копчинський, який надав своє бачення щодо добудови енергоблоків Хмельницької АЕС.

Питання щодо добудови енергоблоків Хмельницької АЕС дедалі більше стає схожим на «танець святого Віта». Цьому сприяють численні, деколи взаємозаперечливі, заяви експертів у галузі енергетики. У результаті – ухвалення законопроєкту про добудову енергоблоків постійно зривається, і як наслідок – не вдається розгорнути їхнє робоче проєктування.

Упевнений, що будь-яка розсудлива людина схвалюватиме завершення будівництва мільйонного ядерного енергоблока за пів ціни. Особливо з огляду на той гострий дефіцит генеруючих потужностей і фінансових ресурсів, який існує в Україні. Але є експерти, які не погоджуються з подібним твердженням і висловлюють протилежні думки. Вони аргументують, що проєкти енергоблоків №3 та №4 ХАЕС серії В-320 – вчорашній день і не відповідають сучасним вимогам з безпеки. Однак, не можна забувати, що енергоблоки, які експлуатуються в Україні сьогодні, базуються на реакторних установках саме цього типу, та забезпечують життєдіяльність України. Крім того, врахування причин фукусімської аварії дозволило помітно підвищити їхню безпеку. Додавання до них ще одного подібного енергоблока ніяк не позначиться на безпеці української ядерної енергетики.

Пропозицію про співпрацю у цьому напрямку з чеською компанією «Škoda» було зірвано. Те саме відбувається і з комплектом обладнання для В-320, що зберігається в Болгарії. Деякі експерти заявляють, що це нікому непотрібний утиль. Насправді це обладнання викуплено Болгарією ще за радянських часів – тобто є її власністю. Чому Україна не може укомплектувати №3 та №4 ХАЕС болгарським обладнанням – не зрозуміло.

Існує багато суперечок щодо технічних відмінностей різних модифікацій В-320. Дехто заявляє, що болгарська модифікація не придатна для наявних конструкцій хмельницьких енергоблоків. Але проєктна організація «Енергопроєкт», яка детально досліджувала це питання, стверджує, що невирішуваних проблем у цьому випадку немає.

Та саме головне, що не беруть до уваги противники добудови Хмельницької АЕС, – це зростаюча проблема заміщення потужності діючих енергоблоків. Терміни їхньої експлуатації вже продовжено. Можливе їх подальше продовження, але цей процес не триватиме вічно і енергоблоки АЕС, за рахунок яких Україна тримається зараз, буде зупинено. Крім того, водночас зростає ризик збільшення відмов обладнання. Згадаймо хоча б долю атомного криголама «Ленін», коли стався витік в одній з його реакторних установок.

Будівництво заміщуючих потужностей знадобиться на всіх АЕС України. Але на жодній з них немає повноцінної будівельно-монтажної бази, немає житла для будівельників. Надто ослаблені проєктні організації Києва та Харкова. Занепадає атомне машинобудування. Для того, щоб створити в атомній галузі необхідну будівельну інфраструктуру, знадобиться не один рік. Тому її підготовку треба починати негайно, щоб уже в 30-ті роки була можливість заміщення діючих енергоблоків.

Зміцнення енергетики України потребуватиме будівництва й інших типів електростанцій: гідроелектростанцій, гідроакумулюючих станцій, «зеленої» енергетики (сонячних та вітрових електростанцій), газотурбінних установок. Тому дуже важливо визначити оптимальне співвідношення між внесками у виробництво електроенергії усіх цих типів генеруючих потужностей.

Деякі експерти у сфері «зеленої» енергетики впевнені, що всі проблеми можна вирішити за допомогою вітру і сонця. Водночас вони ігнорують недоліки, притаманні цим енергоджерелам, наголошуючи на їхніх нижчих капітальних вкладеннях і менших термінах спорудження. Однак, аналіз показує, що коефіцієнт використання встановленої потужності ВЕС і СЕС не перевищує 30% за рік, сягаючи кількох відсотків у зимовий час. Водночас коефіцієнт використання встановленої потужності АЕС становить 85-90%, що втричі більше, ніж у випадку із «зеленою» енергетикою. Та й термін експлуатації модулів цих електростанцій 25 років, що в 2,5 рази менше, ніж термін експлуатації АЕС. Разом з тим, ефективність капіталовкладень в АЕС у 7,5 разів вища, ніж для ВЕС і СЕС. Та все ж головний їхній недолік – непередбачуваність генерування електроенергії через нестабільність погодних умов. Та й у нічний час користі від них мало.

Цей висновок підтверджує Техаська енергетична криза, що сталася у 2021 році. У результаті зростає кількість країн, які планують використовувати ядерну енергетику, що знаменує нову хвилю ядерної генерації. Особливо вражають взяті США та іншими країнами (зокрема Україною) зобов’язання втричі збільшити потужність АЕС до 2050 року. Зрозуміло, що і тисячолітній енергетичний потенціал урану (а далі – і торію), високий ступінь безпеки, особливо для 3+ і 4 поколінь ядерних установок, екологічна привабливість роблять ядерну енергетику провідною в енергетичній галузі.

Але і її можна втратити, якщо вчасно не забезпечити заміщення діючих енергоблоків. Це повинні розуміти можновладці. Від їхньої компетентності, ефективності та своєчасності застосовуваних заходів залежить доля енергетики України. Слід відмовитися від утопії розподільчих енергосистем, непомірних поступок «зеленій» енергетиці, від того свавілля, яке панує сьогодні на так званому «ринку електроенергії». Не зробивши цього, навіть в умовах війни, Україна втратить надійне майбутнє.

*Відповідальність за матеріали в розділі «Блоги» несуть виключно автори текстів. Редакція вебсайту Uatom.org може не поділяти позицію дописувачів у розділі «Блоги».