Руміна Велші: «Український досвід корисний для Канади в багатьох сферах, особливо з огляду на те, що відбувалося і відбувається під час повномасштабного вторгнення»

Нині колишній президент і головний виконавчий директор Канадської комісії з ядерної безпеки (CNSC – Canadian Nuclear Safety Commission) Руміна Велші долучилася до польської компанії ORLEN Synthos Green Energy як старший радник генерального директора та ради директорів. Пані Руміна Велші надаватиме стратегічні науково-технічні консультації та підтримку щодо розгортання GE Hitachi Nuclear Energy малих модульних реакторів BWRX-300 у Польщі та Європі, особливо у Великій Британії, де уряд вирішив підтримати процес ліцензування BWRX-300.

Перед тим, як залишити посаду президента канадського регулятора, у серпні 2023 року пані Руміна Велші здійснила робочий візит в Україну та підписала Меморандум про взаєморозуміння для співробітництва та обміну інформацією з питань ядерного регулювання між державними ядерними регуляторами України та Канади.

Ми поспілкувалися з пані Руміною Велші про виклики, які стоять перед канадським регулятором сьогодні, відновлення українсько-канадської співпраці між регуляторами та напрями, окреслені в Меморандумі, впровадження малих модульних реакторів, поводження з радіоактивними відходами, залучення громадськості у цих сферах.

– Пані Руміно, ви очолювали Канадську комісію з ядерної безпеки, розкажіть, які завдання та виклики стоять перед регулятором сьогодні?

Насамперед я б хотіла розповісти про Канадську комісію з ядерної безпеки (CNSC), яка є ядерним регулятором Канади, та її функції як інституції. Канада є одним з найбільших виробників урану у світі, має складний ядерний паливний цикл та 19 діючих енергоблоків. Крім того, у Канаді експлуатують дослідницькі ядерні реактори, а країна посідає друге місце за виробництвом медичних ізотопів у світі.

Як ядерний регулятор ми контролюємо усі аспекти ядерної галузі, крім оборонного сектору та споживчих товарів. Наша організація налічує майже 1000 осіб. На відміну від Державної інспекції ядерного регулювання України, технічна підтримка (прим. ред.: в Україні це Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки – ДНТЦ ЯРБ) є частиною CNSC, таким чином об’єднуючи дві організації в одній. Також ми маємо Комісію, до якої входить 7 членів, і вона відповідальна за ухвалення рішень щодо ліцензування, затвердження правил тощо.

Щодо завдань та викликів, то для всіх регуляторів вони дуже схожі. Суспільство створює потужну основу для змін, розробки нових технологій, і регулятор повинен переконатися, що він готовий до регулювання, а не є перешкодою для впровадження інновацій. Тому, на мою думку, великий виклик – протистояти змінам і невизначеності, які виникають разом з інноваціями, і знаходити можливості для регулювання їх належним чином.

Ще під час пандемії Covid-19 ми виявили, що довіра громадськості не лише до ядерної галузі, а й до інституцій загалом, до науки та науково обґрунтованих рішень зменшилася. І, як ми знаємо, ядерна енергетика має тенденцію до поляризації. Тому, коли ми розглядаємо впровадження нових технологій в громадах, де ніколи раніше не було ядерної енергетики, ми маємо бути впевнені, що добре здійснюємо просвітницьку та інформаційну роботу, реагуємо на проблеми і занепокоєння населення. Таким чином, вся сфера побудови довіри громадськості – це і виклик, і можливість водночас.

І останнє – це залучення та утримання найкращих кадрів. Це висококонкурентний ринок, який зростає, тому ми повинні прагнути, щоб ядерний сектор став перспективним місцем для працевлаштування найкращих обдарувань, і переконатися, що вони матимуть кар’єрний зріст в ядерній галузі. Я вважаю, що це головні виклики сьогодні.

– У серпні 2023 року ви підписали меморандум з українським ядерним регулятором, розкажіть про відновлення співпраці між регуляторами, адже востаннє подібний досвід датується кінцем 90-х початку 2000.

Я працюю на цій посаді вже 5 років, а до цього протягом 7 років входила до комісії, проте з українським регулятором організація не співпрацювала. Так, ви правильно підмітили, що раніше ми вже мали досвід партнерства, який я пов’язую зі спільною боротьбою з наслідками Чорнобильської катастрофи, проте він не був тривалим. З початком повномасштабного вторгнення (прим. ред.: Російської Федерації на територію України у 2022 році) український регулятор доклав значних зусиль для налагодження контактів з іншими регуляторами Заходу, зокрема з Комісією з ядерного регулювання США, Канадською комісією з ядерної безпеки та Офісом ядерного регулювання Великобританії. Держатомрегулювання проводить систематичні зустрічі з міжнародними регуляторами, щоб інформувати про ситуацію в Україні, надання необхідної допомоги чи консультацій в деяких сферах.

Це сприяло тому, що обидві сторони хотіли підтвердити чинну співпрацю формальною домовленістю у вигляді Меморандуму про взаєморозуміння. Тож у серпні однією з цілей мого візиту до України було підписання Меморандуму, обговорення напрямів співпраці та необхідної допомоги, а наприкінці вересня ми мали чотири зустрічі в межах Генеральної конференції МАГАТЕ, під час яких ми домовилися про план дій з конкретними заходами та результатами.

Знову ж таки, ми не лише надаємо підтримку в деяких сферах, але й також багато вчимося, адже ядерна галузь України та її орган ядерного регулювання – це зріла система, і нам є чому повчитися один в одного. Та я дуже рада, що цей Меморандум відкриває перед нами великі перспективи.

– У меморандумі окреслено 10 напрямів співпраці між українським та канадським регуляторами. На Вашу думку з яких кроків доцільніше розпочати співпрацю?  

Коли ми зустрічалися у вересні, ми намагалися відповісти саме на це питання, тому в мене є відповідь на це запитання.

По-перше, і Україна, і Канада розглядає можливість розробки малих модульних реакторів. Проте наша країна працює у цьому напрямі досить давно, і ми вже налагодили передліцензійний процес, який передбачає попередній розгляд та оцінку проєкту ядерної установки. Фахівці ДНТЦ ЯРБ взяли за основу досвід Канади та розробили власну процедуру передліцензійної оцінки, яку затвердила Колегія Держатомрегулювання 19 жовтня. Тож один із напрямів це допомога у впровадженні передліцензійного процесу ядерних установок.

По-друге, це проблема поводження з промисловими відходами урановидобувних шахт, що залишилися Україні у спадок (прим. ред.: після розпаду Радянського Союзу). Канада теж бореться з цією проблемою протягом останніх десятиліть і вже досягла значного прогресу в довгостроковому зберіганні радіоактивних відходів та будівництві глибоких геологічних сховищ для високорадіоактивних відходів. Тож утилізація відходів стала ще одним напрямом, над яким ми домовилися працювати разом.

По-третє, це забезпечення безпеки атомних електростанцій. Як від регулятора, так і від НАЕК «Енергоатом», я дізналася, що оператор посилює захист ядерних установок, щоб зробити їх більш стійкими до атак. Як ви знаєте, я представляю не тільки Канадську комісію з ядерної безпеки, я також є Головою Комісії зі стандартів безпеки МАГАТЕ. Ми аналізували стандарти та чи є вони прийнятними в умовах війни, і в цьому, на мою думку, дуже важливий досвід України, висловлені ідеї щодо стандартів, їх відповідність сьогоденню.

Також, як ви знаєте, під час свого візиту в Україну я відвідала Чорнобильську зону відчуження і на власні очі бачила наслідки окупації, завдані руйнування та збитки, спілкувалася про зупинку дії ліцензій на здійснення діяльності у сфері використання ядерної енергії на території зони відчуження, а потім про її відновлення. Тож ми отримали певні уроки від українського регулятора про те, як було проведено оцінку безпеки та які заходи здійснено для отримання висновку про дотримання всіх вимог безпеки.

Я вважаю, український досвід корисний для Канади в багатьох сферах, особливо з огляду на те, що відбувалося і відбувається під час повномасштабного вторгнення. Тому необхідно скласти робочий план, а також домовитися про візит фахівців Держатомрегулювання до Канади, щоб вони приїхали і з метою обміну досвідом поспілкувалися з нашими спеціалістами віч-на-віч. Меморандум про взаєморозуміння – це справді зобов’язання до більшої та тіснішої співпраці регуляторів і наданні підтримки Україні у зміцненні її зв’язків із західним світом.

– Як ми знаємо, Канада дуже активно просувається у впровадженні малих модульних реакторів, розкажіть про досвід ліцензування ММР в Канаді? Які підходи ви використовуєте?

Минуло понад 40 років, відколи Канада ліцензувала новий ядерний реактор. З’являються нові установки ММР і вже близько 10 років Канадська комісія з ядерної безпеки думає про те, як підготуватися до регулювання та ліцензування малих модульних реакторів. Ми хотіли переконатися, що наша законодавча база відповідає тому, щоб ми могли ліцензувати і регулювати всі ММР, які ми розглядаємо. Тому протягом усього часу оновлювали нашу законодавчу базу, нормативні документи та вимоги.

Я вже розповідала про одну зі складових, як ми підготували нашу нормативно-правову базу, – впровадження передліцензійного процесу, що передбачає попередній розгляд та оцінку проєкту ядерної установки та дозволяє розробникам технологій ознайомитися з порядком здійснення регулювання в Канаді. Зі сторони CNSC ми дізнаємося про різні технології до початку процесу ліцензування і можемо зробити його більш ефективним, адже під час попереднього розгляду та оцінки проєкту ядерної установки ми визначаємо, чи має технологія недоліки, чи є занепокоєння у регулятора, на які розробнику варто звернути увагу ще до початку процесу ліцензування.

Отже, наш процес ліцензування починається з передліцензійного. Також, як і в більшості країн, у нас є процедури отримання стратегічної екологічної оцінки та оцінки впливу на довкілля. Ще одним з етапів ліцензування є отримання ліцензії на підготовку майданчика та оцінку майданчика для нових реакторних установок. Вам не обов’язково вирішувати, яку технологію обирати, можна розпочати з отримання ліцензії на майданчик. Наступний етап – отримання ліцензії на будівництво. Наразі ми працюємо над видачею рішення про будівництво чотирьох енергоблоків GE Hitachi BWRX-300, кожен з яких потужністю 300 МВт, на майданчику Дарлінгтон. Розробник вже отримав екологічну оцінку, ліцензію на підготовку майданчика і минулого року  вони подали заявку на отримання ліцензії на будівництво. Ми сподіваємося, що рішення про видачу ліцензії на будівництво буде ухвалено до кінця наступного року і тоді вони зможуть розпочати будівництво. Далі необхідно буде отримати ліцензію на експлуатацію, адже вони планують розпочати експлуатацію у 2028-29 році, а потім потрібна буде ліцензія на виведення з експлуатації. Отже, процес ліцензування малих модульних реакторів є подібним до стандартного процесу ліцензування, який ми використовували і раніше.

Минуло багато часу, відколи ми запровадили передліцензійний процес і я впевнена, що і процедура ліцензування зміниться. Оскільки ризики, пов’язані з малими модульними реакторами, дуже різняться. Це все одно, що застосовувати весь процес ліцензування стаціонарних комп’ютерів  до iPod. І я проводжу таку ж аналогію між ММР і реакторами великої потужності. Так, в основі все ще залишається ядерний поділ, радіаційна і ядерна безпека, але запроваджені вимоги до системи безпеки фундаментально відрізняються. Тому, набуваючи досвіду, ми шукатимемо шляхи, як зробити процес ліцензування ефективнішим, раціональнішим і більш адаптованим до ризиків.

Проєкт GE Hitachi BWRX-300 розвивається дуже швидко і ми тісно співпрацюємо з Комісією ядерного регулювання США в питаннях ліцензування та проведення оцінки проєкту дизайну ММР. Оскільки ми обрали одну і ту ж технологію, регуляторні органи, комунальні служби і розробник технології GE Hitachi BWRX-300 прагнуть до стандартизованого дизайну. У жовтні до спільного розгляду проєкту долучилася Польща, адже вони також обрали цю технологію. І ми відкриті до співпраці з усіма країнами, кажучи: «Якщо ви обираєте таку ж технологію, що й ми, якщо ви прихильники стандартизованого дизайну проєкту ММР і якщо ви не збираєтеся нас гальмувати – ми, звичайно, допоможемо вам пришвидшитися і будемо раді вітати у групі BWRX-300.

– Одним з напрямків співпраці визначено комунікаційні проєкти та стратегії в сфері досліджень ядерної безпеки. Розкажіть, як у Канаді ви залучаєте громадськість та як саме враховуєте громадську думку під час впровадження інноваційних технологій?

Хочу почати і повторитися, що побудова довіри суспільства належить до одних з найбільших викликів і можливостей водночас.

Коли йдеться про малі модульні реактори, то залучати громадськість потрібно ще задовго до того, як починаєте думати, які технології обирати та де їх будувати. У Канаді перед впровадженням ядерної або будь-якої іншої нової технології, відбуваються сесії з інформування громадськості. Співробітники проводять так звані зустрічі громадськості з регулятором, під час яких виходять на вулицю, розповідають, хто такий регулятор та чим він займається, слухають про їхні занепокоєння. Тож ми постійно взаємодіємо з громадськістю. До того ж, у нас дуже активний вебсайт, на якому ми поширюємо багато інформації, регулярно організовуємо інформаційні семінари, нас запрошують виступати з доповідями.

Також у нас є різні форуми. Наприклад, на форумі екологічних неурядових організацій беруть участь різні верстви населення, як правило, екологи, експерти у певній галузі, які іноді виступають проти ядерної енергетики. Ми створили форум групи неурядових організацій (NGO – non-governmental organization group) та проводимо регулярні зустрічі, під час яких розповідаємо, над чим працюємо та що плануємо, дізнаємося про їхні проблеми, обговорюємо, як можемо їх залучити до роботи.

Крім того, не забуваймо, що на території Канади знаходиться багато ядерних об’єктів, тому потрібно переконатися, що люди повністю поінформовані як про ризики, так і переваги їх експлуатації. Тому ми маємо тонни документів та угод, які уклали з громадами, а це може статися лише після того, як буде вибудувано діалог, проведено багато дискусій. Також ми надаємо фінансування неурядовим організаціям або громадам, для розбудови потенціалу та участі в наших засіданнях, зокрема під час ухвалення рішення щодо ліцензування.

Тож ми маємо детальну стратегію побудови довіри, яка є комплексною, всеосяжною і передбачає, що ми маємо бути більш прозорими, краще комунікувати, будувати тісніші взаємовідносини, вирішувати проблемні питання. Ми почали проводити опитування серед населення і в майбутньому плануємо робити їх частіше, щоб зрозуміти проблеми, занепокоєння та потреби громадськості.

На мою думку, це сфера, в якій Канада досягла значного прогресу та має позитивний досвід, адже ми прагнемо бути інклюзивними, прозорими, проактивними та надавати фінансову підтримку.

– Чи є різниця між громадськими слуханнями під час впровадження малих модульних реакторів та під час будівництва реакторів великої потужності? Розкажіть детальніше.

Процес громадських обговорень майже не відрізняється. Слухання, під час яких Комісія ухвалює рішення, є відкритими і громадськість може брати в них участь, ставити запитання та подавати свої пропозиції. Щодо впровадження перших малих модульних реакторів, то зараз ми розглядаємо заявку на отримання ліцензії на будівництво, тож слухання для громадськості відбудуться цього року. Також ми отримали заявку на проведення екологічної оцінки, що також передбачає проведення громадських слухань. Тож зараз немає значення, чи це будівництво великого реактора, чи малого.

– Протягом багатьох років Канада є лідером з видобутку урану. Чи є наразі у вашій країні об’єкти, які потребують виведення з експлуатації і які концептуальні рішення ухвалюються?

Я не впевнена, чи відрізняється процес виведення шахт з експлуатації у Канаді та Україні. Проте, коли ми видаємо ліцензію на експлуатацію шахти або будь-якого іншого ядерного об’єкту в Канаді, однією з наших вимог як регулятора є забезпечення коштів заявником на виведення з експлуатації. Тому після закінчення терміну експлуатації вже є заздалегідь створений фонд для управління процесом виведення шахти з експлуатації, доглядом за хвостосховищами.

Тож ми маємо великий досвід за напрямом виведення уранових шахт з експлуатації і він досить зрілий. Та на питання щодо ухвалення концептуальних рішень, я не можу описати всіх технічних аспектів, проте весь наш задум та досвід передбачає, щоб після закінчення видобутку урану і виведення шахти з експлуатації, майданчик був знову безпечним.

Зараз у нас є кілька застарілих об’єктів, якими погано керували. Були дні, коли ми не знали про можливі ризики чи місця утилізації і захоронення відходів. Деякі шахти були занедбані, але наш уряд взяв на себе зобов’язання очистити ці майданчики, і ми реалізуємо проєкти, спрямовані на утилізацію застарілих відходів. На мою думку, на прикладі виведення з експлуатації ми продемонстрували, що це може бути успішним процесом з громадською підтримкою та безпосередньою участю.

– Один із напрямів співпраці в межах меморандуму – це вдосконалення регуляторної діяльності щодо поводження з радіоактивними відходами. Розкажіть про інновації у Канаді за цим напрямом. На вашу думку, які сучасні підходи можуть бути запроваджені у регуляторну діяльність?

Ми маємо низку нововведень у сфері поводження з радіоактивними відходами в Канаді. Насамперед у 2019 році ми приймали місію МАГАТЕ щодо надання комплексних послуг з питань регулювання (IRRS), за результатами якої однією з рекомендацій було оновити політику поводження з радіоактивними відходами. Тож після численних консультацій з громадськістю було переглянуто та оновлено політику, а разом з нею прийнято і ухвалено стратегію поводження з радіоактивними відходами.

Коли йдеться про високоактивні відходи, відпрацьоване ядерне паливо, план Канади полягає в будівництві центрального глибокого геологічного сховища для високоактивних відходів. Наразі вони знаходяться у басейнах сховища «мокрого» типу або в контейнерах сухого сховища, проте у майбутньому планується перевезти ці відходи до центрального сховища. Процес вибору майданчика тривав дуже довго, було проведено багато громадських слухань та ухвалено рішення, що місце буде обрано лише після готовності населення, тому для будівництва глибокого геологічного сховища вам знадобиться громадська підтримка. Очікується, що майданчик буде обрано до кінця 2024 року. Питаннями будівництва глибокого геологічного сховища керує окрема структура – Канадська організація з управління ядерними відходами.

Коли ви запитуєте про сучасні підходи, вся міжнародна спільнота добре співпрацює в цьому напрямі. Існує міжнародний форум з питань будівництва глибоких геологічних сховищ, на якому обмінюються найкращими напрацюваннями та навчальними матеріалами. Отже, Канада перейняла, ухвалила і оновила деякі підходи Фінляндії та Швеції, які, як правило, є лідерами у світі у цьому напряму. Франція також зробила великий крок уперед.

Одним із нових підходів Канади стало залучення громадськості. У нас є демонстраційна установка, яка показує модель глибокого геологічного сховища, тож насамперед це можливість для людей прийти і побачити, як насправді воно виглядатиме. Це що стосується високоактивних відходів.

Для низько- та середньоактивних відходів також планувалося побудувати глибоке геологічне сховище, але не таке, як для високоактивних відходів. Цей процес тривав понад 10 років, було обрано майданчик, проведено екологічну оцінку та регулятором ухвалено ліцензію на підготовку майданчика, проте не було жодної громадської підтримки. Тож був проведений референдум і більшість корінного народу, на чиїх землях планувалося створити сховище, сказала «ні». У результаті проєкт було скасовано. Основна причина полягала в тому, що ми хотіли, щоб приймаюча громада підтримала проєкт. Після цього було винесено багато уроків:починати публічні обговорення на ранній стадії та не припиняти їх на пізніх етапах, залучати громаду та громадськість до участі. Тому, на мою думку, питання про сучасні підходи дуже близьке до попереднього, адже вони, в основному, спрямовані на залучення громадськості та довгострокове інформування про небезпеки. Ніхто не знає, яким буде світ через 5 тисяч років і як ми зможемо донести до людей інформацію про небезпеки.

Отже, за новою стратегією поводження з радіоактивними відходами, для низькоактивних відходів ми матимемо сховища для захоронення, які будуть розподілені по всій країні, ймовірно, на існуючих ядерних об’єктах. Середньоактивні відходи будуть частиною пункту захоронення радіоактивних відходів (ПЗРВ), проте я поки не впевнена, чи це буде сховище, що і для високоактивних відходів, чи окреме ПЗРВ.

Тож лише нещодавно з’явилася чітка картина того, як у Канаді поводитимуться з відходами. Ми насправді щасливі, що, коли йдеться про стурбованість громадськості в атомній галузі, то  занепокоєння викликає не питання безпеки або незаконного поводження з радіоактивними матеріалами, а радіоактивні відходи.

Тому з новою політикою, стратегією, планами ми попереджаємо: «Якщо ви бажаєте ліцензувати у нас технологію ММР, нам потрібно знати, як ви збираєтеся поводитися з відходами в майбутньому. Це не те питання, яке ви можете ігнорувати. Ми хочемо знати це сьогодні». Отже, до питання поводження з відходами прикуто багато уваги і це цілком справедливо. Я думаю, ми досягли гарних результатів, коли йдеться про поводження з відходами в Канаді.

– На вашу думку, за якими ще напрямами громадськість потребує більше знань та інформації, наприклад, ММР, ДІВ, радіаційна медицина? Можливо, ми могли б створити спільні інформаційно-просвітницькі проєкти?

Я думаю, у Канаді ми маємо 3 пріоритетні напрями. Перший – малі модульні реактори. Якщо ви подивитеся на проведене опитування громадської думки та карту розташування ядерних об’єктів у Канаді, то побачите, що громади, які живуть біля цих об’єктів, мають дуже високий рівень підтримки атомної енергетики. Вони розуміють, що це зручно та забезпечує хороші робочі місця. Рівень підтримки становить близько 80-90%. Водночас в інших частинах країни, де немає великої кількості ядерних об’єктів, існує багато неправдивої інформації та дезінформації в атомній сфері. За приклад можна взяти ситуацію в Японії зі спуском очищених стічних вод з АЕС Фукусіма. Ризики були низькими, але паніка та істерія – на високому рівні. Оскільки ми плануємо розвивати малі модульні реактори в нових громадах, потрібно заохочувати і залучати громадськість до участі, тому що іноді це відбувається занадто пізно.

Другий – це поводження з радіоактивними відходами. Якщо ми не знайдемо рішення для цього напряму, я не думаю, що ми будуватимемо нові атомні електростанції. Тут найбільшим викликом і занепокоєнням є те, що вони існуватимуть протягом тисячі років і навіщо це потрібно громаді? Тож є дуже багато питань, які належать до категорії «не на моєму задньому дворі» (прим. ред.: вислів «Not In My Back Yard», що перекладається як «Ні, не в моєму задньому дворі», характеризує спротив мешканців до будь-яких пропозицій розвитку та розбудови інфраструктурних, промислових, культурних та інших об’єктів, корисних для спільноти загалом, через близьку відстань до їхнього безпосереднього місця проживання). Проте що відбувається з новими урановими шахтами, які будуються або принаймні заплановані до їх спорудження? Компанія пропонує громаді угоду, щоб населення отримувало вигоду від будівництва ядерних об’єктів, зокрема підготовка кадрів, забезпечення робочими місцями або підтримка місцевого бізнесу. Наразі вони почали замислюватися про партнерство в будівництві ядерних об’єктів і в акціонерному капіталі, а це вже спільна власність. Та цього важко досягнути з об’єктами розміщення відходів, оскільки вони не приносять доходу. У цьому випадку важливо переконатися, що ризики зрозумілі та враховуються в кращому значенні і як протидіяти дезінформації, що існує за цим напрямом. Це, на мою думку, другий пріоритет.

І третій пріоритет, на мою думку, дуже близький до ситуації, в якій ви перебуваєте. Ми знаємо, що існує ймовірність ядерної аварії на Запорізькій АЕС, і оцінюємо, який може бути найгірший сценарій розвитку подій і та його наслідки. Проте більшими за можливість радіаційної загрози є психологічна напруга, страх і занепокоєння громадськості, що спричинить відчутнішої шкоди в усьому світі. Відповідно ми повинні підготувати людство вже сьогодні, а не в день, коли це може статися, і потрібно набагато більше взаємодії з громадськістю, просвітницької роботи. На мою думку, це ще одна важлива пріоритетна сфера, яка потребує вирішення і в якій ми могли б працювати разом.

– І наостанок, поділіться своїми думками про те, як світова спільнота може допомогти Держатомрегулювання в поширенні достовірної інформації про стан на Запорізькій АЕС і як ви можете підтримати Держатомрегулювання в його подальших зусиллях з відновлення регуляторного контролю над ЗАЕС?

Це питання, на яке я витратила багато часу під час візиту в Україну і зустрічей з представниками  Держатомрегулювання, урядовцями, а потім у Відні на Генеральній Конференції МАГАТЕ з Міністром енергетики України та делегацією НАЕК «Енергоатом». Єдина офіційна інформація, яка надходить від експлуатуючої організації та українського регулятора, що місія МАГАТЕ знаходиться на майданчику Запорізької АЕС.

Наша копія щоденного звіту, що надсилається, інформація в ньому – це дані, які отримані від персоналу МАГАТЕ та залежать від того, до чого місія має доступ, що вона побачила і розповіла. З точки зору регулятора, я не впевнена, що цього достатньо для розуміння ситуації на ЗАЕС, наявних ризиків тощо. Тому, по-перше, було б корисно спільно з українським регулятором, МАГАТЕ, іншими міжнародними регуляторами або навіть операторами розробити стандартний шаблон, який міститиме мінімальну інформацію, а потім його доповнювати наявною інформацією. Якщо ж вона відсутня, то так і зазначати. Як я вже згадувала, разом з Комісією зі стандартів безпеки ми розглядаємо відповідність наших стандартів умовам воєнного часу. Ви знаєте, існує керівний технічний документ і такий шаблон буде корисним і в цьому випадку.

По-друге, це відновлення безпечної експлуатації тимчасово окупованої Запорізької АЕС. Після того, як контроль над ЗАЕС повернеться до України, потрібно буде оцінити ситуацію на майданчику, визначити стан електростанції, обладнання, техніки тощо. Це необхідні кроки, щоб повернути її до стану, який дозволить безпечно та надійно експлуатувати її. Безумовно, в Канаді ми маємо відповідний досвід, адже у нас були ядерні об’єкти, зупинені протягом тривалого періоду часу, після чого почалося виведення з експлуатації, а потім ухвалено рішення про перезапуск цих енергоблоків. Тож ми передбачаємо підтримку українського регулятора, а також оператора не лише канадським регулятором, а й усім ядерним сектором.

І по-третє, це перевірка стану готовності. Коли Запорізька АЕС перейде під контроль України, потрібно бути до цього готовими, запросити групу міжнародних експертів, щоб вони приїхали і здійснили оцінку готовності, подібно до проведення інспекції МАГАТЕ: чи є у вас потрібні люди, чи всі вони кваліфіковані, чи відновили ви свої процеси тощо.

І по-четверте, це визначення шляхів, за допомогою яких ми отримаємо більше інформації про ситуацію на Запорізькій АЕС. Можливо, нам варто розглянути варіант залучення команди міжнародних експертів, які будуть об’єктивними та зможуть приїхати і отримати доступ до станції, а потім надати звіт про стан станції, наявні ризики. Принаймні, необхідно спробувати дослідити це питання. Тому я думаю, є багато можливостей зробити важливу роботу і зміцнити довіру громадськості та глобальну безпеку в цій сфері.

Редакція вебсайту Uatom.org