Національна система обліку доз: «довгобуд» радіаційного захисту України

Наміри створення єдиного державного реєстру доз індивідуального опромінення Українська держава виношує давно — ще від початку 1990-х. Потребу такої бази даних зумовлює широке використання Україною атомної енергії та джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) в мирних цілях. Це не тільки застосування радіації в медицині (рентгенівська діагностика, комп’ютерна томографія, променева терапія, інтервенційна радіологія, ядерна медицина), а й робота персоналу АЕС, підприємств Чорнобильської зони відчуження, уранодобувної промисловості, поводження з радіоактивними відходами (РАВ) тощо.

Виконуючи різні види робіт, фахівці отримують і різні середні дози. Приміром, зазвичай працівник АЕС за рік одержує дозу опромінення до 2 мЗв, лікар-рентгенолог — до 1 мЗв, а стоматолог, який проводить дентальні рентгенографічні дослідження, — не більше 0,4 мЗв. 

 Навіщо потрібен облік доз опромінення?

У багатьох розвинутих країнах всю інформацію про рівні опромінення таких професійних груп збирають національні реєстри професійного опромінення. Що дає функціонування єдиного реєстру?

По-перше, коли зібрано повну інформацію про результати дозиметричного контролю в різних закладах, то на її основі можна аналізувати дози професіоналів за окремими галузями і фаховими групами і виділяти ті з них, які отримують дози на рівні допустимого ліміту професійного опромінення для персоналу категорії А або встановленого контрольного рівня річних доз. Регулюючий орган, відтак, одержує дані для певних груп персоналу категорії А. 

Галузі використання ДІВ, у яких зайнятий персонал категорії А, який одержував ІДК в лабораторіях-учасницях Першого національного інтеркалібрування (2014 рік). Це складає 75% від усіх професіоналів, які проходять ІДК. Джерело:  Аналітична довідка ННЦРМ про результати Першого національного інтеркалібрування лабораторій ІДК в Україні (далі —  «Аналітична довідка ННЦРМ»)

По-друге, накопичені в реєстрі дані дозволяють робити аналіз доз професійного опромінення в міжнародних масштабах. Порівнювати дози країни за галузями і фаховими групами з іншими країнами світу і вчасно надавати таку інформацію в Науковий комітет з дії атомної радіації (НКДАР) ООН, який щоп’ять років робить огляд доз опромінення за різними напрямками по всьому світу.

По-третє, реєстр дозволяє відстежувати дози опромінення конкретних осіб, які професійно працюють з джерелами іонізуючого випромінювання (ДІВ), коли ті змінюють місце чи навіть сферу роботи або, скажімо, працюють за сумісництвом у кількох медичних закладах. За потреби ці працівники можуть замовляти довідки про свої накопичені дози опромінення.

«І найголовніше, — говорить к. б. н. Лариса Стадник з Інституту медичної радіології та онкології ім. С. П. Григор’єва Національної академії медичних наук України (НАМНУ), — створення національного дозиметричного реєстру і поєднання його з даними про показники здоров’я фахівців на основі щорічних диспансерних обстежень (за наявності дозово-медичних реєстрів) дозволить проводити епідеміологічне дослідження пролонгованого впливу професійного опромінення в малих дозах на імовірність виникнення додаткових випадків віддалених соматико-стохастичних ефектів радіації та визначати відповідні коефіцієнти радіаційного ризику». 

Така оцінка, за її словами, є одним із найголовніших завдань радіаційної медицини та радіаційної безпеки й особливо актуальна для вивчення впливу  малих доз радіації. Адже нині для цього застосовують коефіцієнти Міжнародної комісії з радіологічного захисту (МКРЗ), які виведені переважно за результатами  спостережень за ефектами опромінення когорти японців, які постраждали від атомних бомбардувань Хіросіми й Нагасакі в 1945 році. Та це опромінення було гострим й одноразовим, що не підходить для розрахунків ефекту від тривалої дії малих доз радіації. Та сама проблема є і з коефіцієнтами ризику на основі спостереження за ліквідаторами аварії на ЧАЕС.  

«Яскравим прикладом втілення результатів епідеміологічних досліджень у практику радіаційного захисту є зниження міжнародних нормативів — ліміту дози опромінення кришталика ока від 150 до 20 мЗв на рік за наслідками UACOS — україно-американського дослідження катаракти серед чорнобильських ліквідаторів», — повідомляє керівник лабораторії дозиметрії зовнішнього опромінення Національного наукового центру радіаційної медицини (ННЦРМ) НАМНУ д. б. н., заслужений діяч науки і техніки України Вадим Чумак, який відповідав за дозиметричний супровід цього епідеміологічного проєкту.

Історія найстаріших національних реєстрів Канади та Великобританії налічує 60 й більше років. З-поміж європейських країн національні дозові реєстри останніми роками створили такі країни як Литва, Туреччина, Хорватія, Чорногорія, Північна Македонія, Греція й Португалія. 

«Реєстри створюють не лише задля того, щоб фіксувати дози будь-якого окремого працівника (він за бажання збере ці дані й без реєстру). Найголовніше, з міжнародного погляду, —це можливість оцінки цих доз за  видами робіт з ДІВ, вивчення умов їх формування, та впливу на стан здоров’я фахівців», — резюмує Лариса Львівна.

 Індивідуальний дозиметричний контроль на сучасному етапі 

Поки в Україні такого єдиного реєстру немає, індивідуальний дозиметричний контроль (ІДК) здійснює ціла низка не пов’язаних між собою установ.

«До російсько-української війни їх було понад 70, але біля 40 з них залишилися на тимчасово окупованих територіях», — розповідає Вадим Чумак.

Він перелічує, які саме:

• лабораторії при чотирьох діючих АЕС та інших підприємствах НАЕК «Енергоатом»;
• лабораторії Чорнобильської АЕС і підприємства «Екоцентр» у Чорнобильській зоні відчуження;
• Центральна лабораторія радіаційної безпеки й дозиметрії медичного опромінення (ЦЛРБДМО) Інституту медичної радіології та онкології ім. С. П. Григор’єва  НАМН України (Харків);
• лабораторії при науково-дослідних установах — Інституті ядерних досліджень НАН України в Києві, Харківському фізико-технічному інституті тощо;
• лабораторії при лікувальних закладах, де застосовується променева терапія: Національний інститут раку (Київ), Київський міський онкологічний центр тощо;
• лабораторія дозиметрії зовнішнього опромінення Національного наукового центру радіаційної медицини (ННЦРМ) НАМН України (Київ);
• Науково-дослідний інститут радіаційного захисту Академії технологічних наук України (від 2019 року — НВП «Дозиметрика», Київ);
• обласні лабораторні центри (колишні санітарно-епідеміологічні станції);
• приватні лабораторії.

За оцінкою пана Чумака, який також є головним науковим консультантом науково-виробничого підприємства «Дозиметрика», авторитетних лабораторій з цього переліку до 10—15. Решта, на його думку, потребує перевірки за об’єктивними критеріями. Його «Дозиметрика» забезпечує ІДК до 1000 осіб та єдина з українських лабораторій провадить контроль доз нейтронного випромінювання на кінцівки та кришталик ока і проходить міжнародні інтеркалібрування. У лабораторії дозиметрії зовнішнього опромінення ННЦРМ ІДК отримує тільки персонал центру — до 20 людей.

Отже, індивідуальний дозиметричний контроль професійного опромінення  здійснюється окремо для кожної галузі. Дані накопичуються у локальних базах даних чи, у кращому випадку, відомчих дозових реєстрах за певні періоди: місяць, квартал, які надсилаються в установи, що перебувають на дозиметричному контролі. Річні звіти або на запит, або в обов’язковому порядку скеровують у регулюючі органи.

Наприклад, Центральна лабораторія радіаційної безпеки й дозиметрії медичного опромінення (ЦЛРБДМО) контролює дози опромінення близько 6,5 тисяч медиків з понад 700 медичних закладів України. Сюди входять: працівники відділень променевої терапії і діагностики онкологічних центрів, лікарень, рентгендіагностичних кабінетів і кабінетів комп’ютерної томографії різних медичних закладів. 

«Ми не тільки займаємося ІДК професійного опромінення, ми також займаємося і контролем якості дозиметричного калібрування апаратів променевої терапії, і вивченням доз пацієнтів у рентгенівській діагностиці», — розповідає керівник лабораторії Лариса Стадник.

За її словами, їх база даних ІДАІС-ПК зосередила дані про дози опромінення більш, як 18,5 тисяч осіб, які або раніше працювали, або працюють зараз із медичними ДІВ. Дозовий реєстр зберігає дані про квартальні дози кожного працівника за кожний рік спостереження, а також у ньому щорічно збирається інформація про річні та сумарні дози опромінення за період спостереження.

Для всіх установ, які проходять у цій лабораторії ІДК, за результатами аналізу формують річні звіти. Зведені річні звіти, крім того, складають загалом по Україні: за вісьма видами робіт із ДІВ, які є в медицині, та за 34 професійними групами. Саме такі звіти  ЦЛРБДМО щорічно надсилає в Держатомрегулювання, Міністерство охорони здоров’я та Національну академію медичних наук України.

Першу базу даних ІДАІС створили 1988 року. Доти інформація зберігалася на індивідуальних картках працівників за кожним закладом. У 2008-го дозовий реєстр був значно оновлений, і зараз для проведення повного радіаційно-гігієнічного аналізу результатів централізованого ІДК використовують програмне забезпечення.

Усього в Україні на індивідуальному дозиметричному контролі в різних дозиметричних лабораторіях та центрах ІДК стоять, за даними Держатомрегулювання, близько 50 тисяч осіб. 

Але Вадим Чумак підкреслює, що «тут не враховано ще близько 20 тисяч стоматологів, які займаються рентгенівською діагностикою, тому що стоматологічні клініки звільнені від ліцензування рентген-апаратів. Хоча чинні санітарні правила для стоматологічних рентген-кабінетів зобов’язують їх працівників проходити ІДК впродовж першого року після введення в експлуатацію нового обладнання, насправді їхні дози ніхто не контролює».

Отже, якщо до тих, хто проходить дозконтроль зараз, додати стоматологів, перспективна кількість персоналу, який підпадає під ІДК, сягне 70 тисяч людей. В інших країнах, до речі, обсяги можуть бути більші в рази. Наприклад, у Японії на контролі стоїть 2,5 мільйона чоловік, і в тому числі не тільки стоматологи, а й ветеринарні лікарі.

«Там регулюючі органи пішли за принципом: контролювати працюючих із запасом дешевше, ніж потім вести судову тяганину й виплачувати компенсації за шкоду, завдану їхньому здоров’ю через роботу з джерелами іонізуючого випромінювання», — зазначає Вадим Чумак .

Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України ОСПУ-2005 передбачають, що результати обліку доз кожної людини повинні заноситися в картку, яка зберігається протягом 50 років і до досягнення людиною 75 років в закладі, де вона працювала. Ще на етапі ліцензування використання ДІВ Держатомрегулювання стежить, щоб установа-ліцензіат забезпечила організацію ІДК для своїх працівників. Найпростіше атомним електростанціям — у них є власні лабораторії, а щодо решти — вони мають укласти договір з відповідною спеціалізованою службою дозиметрії.

Щороку ліцензіати ДІВ подають річні звіти в Держатомрегулювання, де вони зберігаються в паперовому і в електронному вигляді. Частина звітів про дози опромінення персоналу по окремій області чи всьому підприємству подається в Міністерство охорони здоров’я.

Національна система обліку індивідуальних доз в Україні: що зроблено?

Державну систему обліку індивідуальних доз опромінення в Україні намагалися створити на початку 2000-х. Порядок її створення визначили дві постанови Кабінету міністрів України №406 (1999 рік) та №379 (2001), які доручали координацію цього процесу на Міністерство охорони здоров’я. 

Та минуло більше десяти років, а ні система, ні національний реєстр так і не з’явилися. Кілька разів мінялася концепція.

«Спершу передбачалося, що такий реєстр повинен включати інформацію про дози професійного опромінення, медичного опромінення, опромінення населення від природних джерел (реєстр для доз жителів забруднених територій від аварії на ЧАЕС уже діє під егідою ННЦРМ)», — розповідає Лариса Стадник.

Але якщо облік доз професійного опромінення зрозуміло, як проводити, то фіксувати всі дози діагностичного опромінення пацієнтів виявилося завданням надто складним — самих променевих досліджень у країні проводиться 34 мільйони щороку.

За кордоном деякі країни зберігають інформацію про ІДК в тих закладах, де пацієнт проходив обстеження, але там рентгенівські апарати й комп’ютерні томографи оснащені вбудованими дозиметрами та програмним забезпеченням з алгоритмом перерахунку виміряних дозиметричних величин в ефективну дозу для конкретного пацієнта. Але кабінети променевої діагностики в українських лікарнях далеко не всюди мають комп’ютери, а спроби розробити програму для збору даних із рентгендіагностичних кабінетів і розрахунку доз теж не завершилися успіхом.

Пані Лариса Стадник переконана, через колосальні обсяги даних, які треба збирати й недостатній рівень комп’ютеризації рентгенкабінетів, «ведення національного реєстру доз медичного опромінення населення зовсім недоцільно».

Оскільки МОЗ не впоралося із завданням, у 2012—2014 роках Верховна Рада поклала створення державної системи контролю та обліку індивідуальних доз опромінення персоналу та населення на Державну інспекцію ядерного регулювання України.

Держатомрегулювання спільно з Національною академією медичних наук України провели у 2014 році національне інтеркалібрування лабораторій індивідуального дозиметричного контролю — сліпі тести в умовах, які моделюють реальні умови професійного опромінення різними дозами від ДІВ різних енергій. У тестуванні взяли участь 18 лабораторій, які покривають ІДК біля 75% професіоналів категорії А. Основною метою проведення національного інтеркалібрування було оцінити якість вимірювання доз  лабораторіями ІДК й визначення тих із них, чиї показники достовірні.

«Оцінювання здійснювалось у максимально об’єктивний спосіб за міжнародними критеріями стандарту ISO 14146 й, на жаль, далеко не всі лабораторії підтвердили високу якість роботи. Примітно, що незадовільна якість окремих лабораторій жодним чином не вплинула на їхню подальшу діяльність у сфері ІДК. Позитивною новиною стало те, що більше половини (55% від числа тих, що контролюється лабораторіями-учасницями Інтеркалібрування) персоналу категорії А отримує дозиметричний контроль високої якості, який відповідає міжнародним вимогам та стандартам якості», — коментує Вадим Чумак.

Але дві згадані вище постанови уряду до того часу вже не мали актуальності та втратили практичне застосування через те, що низка центральних органів виконавчої влади, дотичних до регулювання радіаційної безпеки, змінили свої функції або були реорганізовані, а у світі помінялися підходи до виконання принципів радіаційного захисту. І організація, і здійснення контролю та обліку індивідуальних доз опромінення не відповідали вимогам та практиці Європейського Союзу.

У тому ж 2014‑му Інспекція розробила проєкт постанови Кабміну «Про затвердження Порядку створення єдиної державної системи контролю та обліку індивідуальних доз професійного опромінення».

Проте проєкт відправили на доопрацювання, щоб він відповідав міжнародним стандартам функціонування національних систем обліку і контролю ІДК, зафіксованих у  Директиві Ради 2013/59/ЄВРАТОМ (5 грудня 2013 року) та міжнародному стандарту безпеки «Радіаційний захист та безпека радіаційних джерел» (2014 рік).

Рекомендації цих документів передбачали, що реєстр має також охоплювати дані про ІДК працівників підприємств, які мають справу з природним вмістом радіонуклідів; опромінення екіпажів літаків; працівників вугільних, залізорудних та уранових шахт, а також інших осіб, які тимчасово залучаються до робіт у зоні іонізуючого випромінювання.

Проєкт «Концепції створення і функціонування Єдиної системи контролю та обліку індивідуальних доз та Національного дозового реєстру», розробленої фахівцями Національного наукового центру радіаційної медицини НАМН України на чолі з Вадимом Чумаком, представили на колегії Держатомрегулювання у 2018 році та схвалили у якості дорожньої карти.

Проєкт передбачав, що створена інфраструктура накопичуватиме дані про опромінення населення України в таких галузях: професійне опромінення персоналу категорії А; медичне опромінення пацієнтів; опромінення за рахунок природних радіоактивних матеріалів на робочих місцях і середньогрупові оцінки доз опромінення населення, яке проживає на територіях з радіаційним фоном, підвищеним за рахунок техногенних факторів.

Збирати дані про індивідуальні дози в проєкті пропонувалося винятково від дозиметричних служб або лабораторій, офіційно атестованих і допущених до постачання даних до Національного дозового реєстру.

Автори проєкту пропонували розробити систему передачі й накопичення даних в електронному вигляді, що означало, що всі трансакції здійснюються через Інтернет, а доступ окремому користувачу надається через процедуру авторизації в електронному кабінеті. 

Однак чергові зміни українського законодавства, які тим часом відбулися, скорегували й підхід регулятора до питання. У 2019 році Верховна Рада України у першому читанні прийняла законопроєкт № 2110 «Про публічні електронні реєстри». Відповідно, інформаційна база даних ІДК  повинна буде в подальшому створюватися на основі положень цього законопроєкту, коли він стане законом.

Він відносить її до «інших» державних реєстрів, які не є базовими (тобто, які містять серед іншої інформацію про окремі спеціальні статуси фізичних осіб та їх об’єднань тощо, які відповідно до закону є об’єктами державного обліку). Проєкт закону також визначає засади створення, ведення, взаємодії, адміністрування, модернізації, реорганізації та ліквідації публічного електронного реєстру.

Та саме створення такої бази даних — кінцевий етап складнішого процесу створення єдиної системи контролю та обліку індивідуальних доз опромінення, на що зараз спрямовані зусилля Держатомрегулювання.

У рамках зазначеної роботи Держатомрегулювання розробило проєкт постанови  Кабінету Міністрів України «Про деякі питання створення єдиної державної системи контролю та обліку індивідуальних доз опромінення».

Проєктом  визначено:

• порядок створення єдиної державної системи контролю та обліку індивідуальних доз опромінення, що визначає організаційні засади створення та забезпечення функціонування єдиної державної системи контролю та обліку індивідуальних доз опромінення;
• план заходів із створення єдиної державної системи контролю та обліку індивідуальних доз опромінення;
• положення  про державний реєстр індивідуальних доз опромінення.
• критерії до вимірювальних лабораторій.

Після прийняття  постанови Кабінету Міністрів України за цим проєктом  в національне законодавство буде імплементовано стандарт МАГАТЕ Occupational Radiation Protection, General Safety Guide No. GSG-7 («Загальна настанова з безпеки для радіаційного захисту при професійному опроміненні»).

Документ визначає технічні аспекти діяльності суб’єктів, що визначають індивідуальні дози опромінення, встановлює механізми контролю професійного опромінення, інтегрованого підходу до контролю зовнішнього та внутрішнього професійного опромінення, включаючи опромінення від матеріалів з природним вмістом радіонуклідів.

А також: вимоги до забезпечення якості та достовірності даних, види вимірювань, методики та технічні вимоги до контролю якості, роль та відповідальність регулюючого органу, організацій технічної підтримки, суб’єктів діяльності в сфері використання ядерної енергії, вимоги до обліку та оцінки доз опромінення тощо.

Така позиція і підходи відповідають міжнародній практиці, стандартам МАГАТЕ та законодавству ЄС.

Ідея організації цілої системи полягає в тому, щоб у ній діяли: єдині підхід та вимоги до контролю та обліку індивідуальних доз опромінення; чіткі критерії та вимоги до технічного забезпечення лабораторій та кваліфікаційні вимоги до їх персоналу; чіткі вимоги до контролю якості вимірювань і розрахунків доз опромінення.

Тільки після реалізації цих умов планується створення спеціальної інформаційно-комп’ютерної облікової системи реєстрації доз опромінення, яка відповідатиме міжнародним стандартам безпеки та законодавству ЄС.

Станом на зараз проєкт постанови проходить повторне погодження з міністерствами та відомствами у зв’язку зі зміною складу уряду. Залишається сподіватися, що цього разу питання створення системи обліку ІДК не залишиться на папері, а нарешті буде ефективно втілене в життя.

Редакція вебсайту Uatom.org.