Чорнобиль здорової людини: гід Зоною відчуження від фахівця з радіаційного захисту

Якщо ви теж подивилися серіал «Чорнобиль» і тепер дуже хочете поїхати та побачити все на власні очі, дочитайте цей текст до кінця. Можливо, він змусить вас передумати. Або хоча б поставитися до такої поїздки більш відповідально.

Потік туристів у Чорнобильську зону відчуження (або просто Зону) після виходу однойменного серіалу HBO відразу збільшився на третину. «Не туристів, а відвідувачів», — поправляє Юлія Балашевська, співробітниця Державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки. І продовжує: «Туризм — це рекреаційна активність. Зона — місце техногенної катастрофи. Сюди приїжджають з ознайомчою, освітньою метою».

Зараз Юлія керує лабораторією радіаційних технологій у відділі радіаційного захисту, але встигла чотири роки попрацювати і в самій Зоні відчуження, де керувала великою аналітичною лабораторією. У неї ми й дізналися про те, як максимально захистити себе під час поїздки у Чорнобиль.

Наскільки радіаційний фон у Зоні відчуження відрізняється від нормального по Україні та Києву?

Радіаційний фон по Києву, області та по всій Україні, за винятком, зрозуміло, Зони відчуження, знаходиться в межах норми. Що стосується Зони, то, по-перше, треба пам’ятати, що це місце техногенної катастрофи, а по-друге, її територія забруднена нерівномірно. Фон трохи змінюється залежно від того, які там ведуться роботи. У Чорнобилі він практично такий, як у Києві, місцями навіть нижчий. Але ближче до проммайданчику, до атомної станції і сховищ радіоактивних відходів, до пунктів захоронення відходів, великих плям — наприклад, до так званого Західного сліду — фон буде зростати. Станом на 22.00 вчорашнього дня (тобто 20 червня. — Прим. ред.) максимальне значення, яке я побачила на онлайн-карті, було 6 мікрозіверт на годину.

Для порівняння: у Києві воно дорівнює приблизно 0,10–0,14 мікрозіверт на годину. Тобто у Зоні відчуження показники приблизно у 40 разів більші у найбруднішому місці. Але це максимум. Найбільш часті ж значення — від 0,7 до 1 мікрозіверт на годину, тобто у 5–7 разів вище, ніж у столиці.

Звісно, є точкові забруднення, де фон набагато вищий, але це явище носить локальний характер.

Нещодавно у тестову експлуатацію ввели новий конфайнмент — «саркофаг», який накриває четвертий енергоблок ЧАЕС. Чи помітні вже якісь результати його роботи?

Завдання конфайнмента — захистити четвертий енергоблок і старий захисний саркофаг, у якого вийшов термін експлуатації, і фізично захистити цю зону від незаконного проникнення. Плюс усередині нього знаходиться інфраструктура, щоб потихеньку розбирати старий саркофаг, виймати радіоактивні матеріали і поступово перетворювати четвертий блок на екологічно безпечну систему.

Що ж до радіаційної безпеки, то, звісно, так, викид радіонуклідів у атмосферу знижується. Але я вважаю, що це в основному позначається на персоналі, який працює на проммайданчику.

Колись, ще до того, як було насунуто конфайнмент, я працювала в організації, яка займалася радіаційно-екологічним моніторингом (ГСП «Екоцентр»). Ми відстежували зокрема винесення радіонуклідів за межі Зони відчуження. Виявилося, навіть коли ще не було конфайнмента, винос радіонуклідів із четвертого енергоблоку за рік все одно був у 125 разів менший, ніж виносилося персоналом, у 500 разів менший, ніж тваринами (їх же неможливо проконтролювати), і у 30 тис. разів менший, ніж виносить річка Прип’ять у Дніпро.

Основне, що виноситься із Зони відчуження, затримати штучно неможливо.

Головний бар’єр на шляху поширення радіонуклідів, який є в Зоні, — сама Зона. Вона виконує бар’єрну функцію. Чим більша відчужена територія, тим у більшій безпеці прилеглі території. На маленькій площі дуже складно утримати радіонукліди. І тому найнебезпечніше в Зоні — це теж сама Зона, її територія.

Ми («Екоцентр») якось прораховували індекси радіаційної небезпеки для подій у Зоні відчуження, пов’язані з опроміненням людей. Виходить, що індекс небезпеки для аварії на об’єкті «Укриття» (найзначніша з можливих, хоча, природно, не така, як аварія 1986 року) становить 2 мікрозіверт на рік з урахуванням ймовірності її виникнення — одна у 100 років. А найнебезпечніше, що може трапитися з точки зору опромінення людини, — це просто кожен день бувати в Зоні, працювати у штатних умовах. Індекс радіаційної небезпеки становить аж 25 мікрозіверт на рік, тому що ймовірність реалізації цієї події — 100%. Перебувати у Зоні небезпечно, це треба визнати.

Чи правда, що найбільше радіації накопичують металеві предмети, наприклад машини? Від чого варто триматися подалі у Зоні?

Радіонукліди тією чи іншою мірою адсорбують усі поверхні та матеріали. Але найбільше пористі. У лабораторіях, які працюють із відкритими джерелами радіонуклідів, на підлозі не може бути не те що паркету, але навіть плитки. Її вкривають спеціальним пластикатом. Тому щодо металу — міф.

Що ж до машин, то кузов із цієї точки зору більш-менш безпечний. Забруднені будуть колеса, але їх теж можна вимити (продезактивувати). Неприємна ситуація виникне через забруднення сидінь. Очистити їх від радіонуклідів буде дуже складно.

Як краще одягатися для поїздки в Зону і чи потрібно якимось особливим способом прати одяг?

Почну з кінця. Перш ніж покинути Зону, потрібно пройти радіаційний контроль. Стійка радіаційного контролю покаже одне з двох — «брудно» або «чисто». Якщо загориться «чисто», значить, ніде на вас немає забруднення, що перевищує те, що можна вивозити. Очевидно, якийсь мізер усе одно залишиться, але він у межах норми і з точки зору радіаційної безпеки не становить загрози. Отже, якщо ви пройшли стійку радіаційного контролю, значить, ваші взуття та одяг чисті, ви можете їхати, а вдома випрати одяг у звичайному режимі.

Що ж до самого одягу, то він має бути закритим. Рукава нижче ліктя, штани — шорти і майка виключені. Взуття обов’язково надягати на шкарпетки.

Що можна ввозити в Зону і вивозити з неї? У сумці зазвичай є ключі, крем для рук, термальна вода — чи залишати це вдома?

Ключі, звичайно, можна везти. А ось крем для рук у поїздці зовсім зайвий: з ним ви будете втирати у шкіру забруднення. Нагадаю, що найкраще їх адсорбують пористі поверхні, у тому числі і шкіра. Тому користуватися термальною водою теж не варто, вона вб’є пил глибше. Перебуваючи у Зоні, потрібно уникати торкатися обличчя. Я якось спостерігала групу іноземних відвідувачів. Вони були дуже добре екіпіровані: бахіли, комбінезони, фактично костюми хімзахисту. Серіал тоді ще не вийшов, але вони були підготовлені (сміється). І ці люди, які вважали, що вони захищені, поправляли взуття та бахіли, в яких ходили по Прип’яті, і тут-таки прибирали з обличчя волосся. Це відбувається мимоволі. Люди, які працюють у Зоні, набагато рідше це роблять. У співробітників лабораторій взагалі виробився рефлекс: поки вони у «брудній» зоні, обличчя не чіпати.

У співробітників навіть є правила щодо того, як мити руки. Спершу це роблять холодною водою, потім теплою, потім знову холодною. Змивається первинне забруднення, потім шкіра розпарюється і очищається миючими засобами, а після цього холодна вода знову звужує пори.

Якщо ви їдете з офіційною екскурсією і дотримуєтеся правил, шанси потрапити у місце, де можна торкнутися чогось дійсно небезпечного, вкрай малі. Але це важливо знати для розуміння, в чому небезпека.

Розкажіть про їжу та воду. Їсти у Зоні небезпечно?

Приймати їжу у Зоні можна лише у встановленому місці — в їдальні. З’їсти бутерброд дорогою, милуючись пейзажем, не можна. Привезену з собою бутильовану воду пити можна і треба: зневоднення завжди шкідливе. Якщо ви їдете з легальною екскурсією, у вашій програмі для обіду буде відведено спеціальний час. Перш ніж потрапити до їдальні, доведеться знову пройти через стійку радіаційного контролю.

Небезпека приймати їжу в Зоні у тому, що для цього треба десь зупинитися, сісти, плюс є небезпека проковтнути гарячу частинку — мікрочастинку із високою активністю. Імовірність, що це трапиться, мала, але вона існує. Крім того, ви не знаєте, наскільки у цей момент забруднені ваші руки.

Їсти можна тільки в їдальнях і в готелі, якщо ви їдете більше, ніж на день. Навіть у Чорнобилі, де радіаційний фон в основному у нормі, не можна йти вулицею та їсти морозиво. Це буде порушенням правил радіаційної безпеки.

Якщо уявити умовне яблуко, що лежало у рюкзаку під час поїздки у Зону, а можливості з’їсти його не було, що робити? Краще викинути?

Якщо яблуко лежало у рюкзаку, воно безпечне. У цьому випадку працює той же принцип, про який я говорила щодо одягу. Перед виїздом із Зони відвідувачі проходять радіаційний контроль. Речі теж перевіряють. Якщо вам дозволили виїхати з неї, значить, усе гаразд і на вас або з вами немає нічого небезпечного.

Як довго можна безпечно перебувати у Зоні?

Для персоналу безпечний час перебування в Зоні на робочих місцях, під час безпосередньої роботи з джерелами випромінювання, — 1700 годин на рік. Але тільки за дотримання всіх правил, ясна річ. Туристичні маршрути в основному розраховані на один день і складені так, щоб отримана доза була мінімальною.

Те, наскільки небезпечно це для окремої людини, залежить, насамперед, від двох чинників: від її стану здоров’я і від того, де саме у зоні вона перебуває. Відразу скажу про те, коли в ній небезпечно бути взагалі. Поїздки виключаються, якщо у людини є онкозахворювання, для жінок — з першого дня, коли відомо про вагітність. Особи до 18 років також не допускаються у Зону.

Небезпечно перебувати на проммайданчику, де ведуться роботи, без засобів захисту, самостійно пересуватися Зоною без супроводу, перебувати у місцях, не призначених для відвідування, наприклад у пунктах тимчасового захоронення радіоактивних відходів. Небезпечно збирати ягоди і гриби, ловити та їсти рибу, купатися, засмагати, пити воду з колодязів і річок, а також заходити у покинуті будинки. По-перше, на зарослих ділянках можна зустріти тварин (наприклад, змій), а по-друге, це партизанський край: практично у кожному окремому будинку є погріб, в якому, можливо, зібралася вода. А прогнила підлога може проломитися під ногами.

В одному з епізодів серіалу «Чорнобиль» Уляна Хомюк дає секретарю глави міськкому баночку із стабільним йодом у таблетках, щоб захистити щитовидну залозу. Чи треба робити щось подібне перед поїздкою або після неї, щоб допомогти організму впоратися з навантаженням?

Сенс йодної профілактики полягає у тому, щоб приймати стабільний йод і позбавити щитовидну залозу можливості накопичувати радіоактивний. Так роблять тому, що йод потрапляє в організм різними шляхами, але врешті-решт все одно опиняється у ній.

Але йодна профілактика — це невідкладний контрзахід. Її проводять протягом декількох годин після аварії на кшталт тієї, що трапилася у Чорнобилі. Радіоактивного йоду — він називається йод-131 — зараз у Зоні немає. Його період напіврозпаду становить вісім діб. Приймати стабільний йод навіть через п’ять днів після викиду марно, це треба зробити в перші години. І відбувається це організовано, відповідно до правил реагування на ядерну та радіаційну аварію.

Тому приймати йод перед поїздкою просто так не тільки безглуздо, але й небезпечно. Навіть використання препаратів від болю в горлі з йодом обмежене в часі, тому що для щитовидки це шкідливо.

Чи можна гладити тварин у Зоні?

З точки зору радіаційної безпеки коти і собаки абсолютно безпечні, як і знаменитий прип’ятський лис Семен. Однак собаки у Чорнобилі здичавілі й агресивні, а лисиці переносять сказ. Тому тварин краще не чіпати, але з радіацією це не пов’язано.

Як зрозуміти, чи все правильно робить гід, з яким приїжджаєш у Зону? За якими ознаками можна здогадатися, що щось йде не так, і що робити у цьому випадку?

Усім відвідувачам мають видавати дозиметри — індивідуальні накопичувачі. Чи забезпечує це оператор, можна запитати ще до поїздки. Вам мають провести інструктаж, розповісти про те, що не можна відхилятися від маршруту, нічого підбирати, їсти, збирати гриби і ягоди, заходити до будинків. Вас має супроводжувати людина з обладнанням — прямопоказуючим дозиметром. Ви в будь-який момент можете до неї підійти і запитати про радіаційну обстановку. Вона має відповісти. Супроводжуючі мають тримати групу в полі зору.

Вас має насторожити, якщо супроводжуючий скаже, що у групи є година вільного часу і можна погуляти, запропонує зайти подивитися будинок, збирати гриби, сфотографуватися на забрудненій плямі або навіть роздягнутися, тому що спекотно. Якщо таке відбувається, потрібно повідомляти в адміністрацію Зони відчуження.

Якби ви могли дати якусь рекомендацію тим, хто подумує подивитися Зону, що б це було?

В Японії після аварії на «Фукусімі» теж є Зона відчуження. Потрапити до неї дуже складно, мені допомогло лише те, що ми співпрацювали з японськими вченими. Звичайні японці в принципі не розуміють, навіщо туди їхати відвідувачам.

Кожна людина, яка вирушає у Зону, має розуміти, навіщо вона це робить. Вона все одно отримає певну дозу радіації. Основний принцип радіаційного захисту — виправданість. Жодна діяльність, яка призвела до опромінення людини, не може бути виправдана, якщо користь від неї не перевищує шкоду, заподіяну опроміненням.

І не забувайте про гарячі частинки. Це надзвичайно дрібні частинки, що мають значну радіоактивність. Вони досі є у повітрі.

Якщо гаряча частинка потрапить в організм, вона не затримається ані в носі, ані в глотці, а потрапить відразу в легені, в альвеоли, і залишиться там назавжди. Це закінчиться гарантованою болісною смертю від раку протягом декількох років. Імовірність цієї події дуже маленька, але вона є, і чим більше правил перебування в Зоні ви порушуєте, тим вища. Тому подумайте, чи варті фотографії та враження цього.