Законом України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» визначено, що ядерна безпека – дотримання норм, правил, стандартів та умов використання ядерних матеріалів, що забезпечують радіаційну безпеку. В свою чергу, радіаційна безпека – дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє природне середовище, встановлених нормами, правилами та стандартами з безпеки.

Відповідно до статті 5 того ж Закону державна політика у сфері використання ядерної енергії та радіаційного захисту реалізується шляхом, зокрема, створення оптимальної системи державного регулювання питань ядерної та радіаційної безпеки, тобто регулювання із врахуванням диференційованого підходу до вимог безпеки в залежності від потенційної ядерної та радіаційної небезпеки, яку має конкретний вид діяльності з конкретними установками (джерелами).

Історія розвитку ядерного регулювання цікава і, часом, захоплююча. Колосальний потенціал ядерної енергії був швидко усвідомлений ученими, фахівцями і політиками, визначив її роль і місце у військових цілях, окреслив її перспективи в мирних цілях.

Першими йшли США і прийняті в цій країні рішення з питань організації режиму ядерної безпеки в тій чи іншій мірі були в наслідокпродубльовані іншими країнами. Батько американської водневої бомби, Едвард Теллер, в 1947 році очолив перший у світі Консультативний комітет з безпеки ядерних реакторів, і сформулював основні постулати безпеки ядерних установок: «Ми не можемо наслідувати звичайний метод проб та помилок. Цей метод був невід’ємною частиною індустріального прогресу до ядерного століття. З його настанням цей метод представляє неприпустимі ризики. Помилка при виготовленні автомобіля може привести до загибелі від одного до десяти осіб. Помилка при проектуванні літака може коштувати життю 150 осіб. Викид радіоактивності може наразити на небезпеку населення міста. У реакторній безпеці усі випробування повинні фіксуватися документально, оскільки дійсні помилки можуть носити катастрофічний характер».

teller

Едвард Теллер – батько американської водневої бомби

Американські політики усвідомили, що потенціал ядерної енергії не може використовуватися без жорстких законодавчих обмежень, чи стосується це мирного або військового призначення, і в 1946 році набув чинності перший у світі «атомний закон». У відповідність до цього закону був створений і вказаний вище, також перший у світі Консультативний комітет з безпеки ядерних реакторів Комісія з атомної енергії США (КАЕ).

Основне завдання, яке стояло перед Комісією – виробництво ядерної зброї. Вторинне завдання – сприяння розвитку ядерної енергії в мирних цілях.

У 1947 році року КАЕ, усвідомлюючи важливість взаємодії з населенням і пресою створює офіс за інформацією громадськості, а Конгрес США формує Спільний комітет з атомної енергії, який став «сторожовим псом» для КАЕ і зробив, очевидно, першу у світі, політичну заяву про майбутню роль ядерної енергії в мирній діяльності: «розвиток і застосування атомної енергії, як тільки це стане практично можливим, має бути спрямований на поліпшення добробут людей, підвищення стандарту життя, розвитку вільної конкуренції в приватному секторі, і просування миру».

У 1947-1949 в США формуються умови передачі в приватний сектор інформації, яка була отримана в процесі створення ядерної зброї. Тоді ж публікується документ «Атомна енергія і приватне підприємство», і в 1953 році комітет Конгресу США відкриває громадські слухання, необхідні для «розвитку розуміння в суспільстві про роль приватного підприємництва в розвитку атомної енергії для мирних цілей». Роль, яка відводилася в США приватному підприємництву в розвитку ядерної енергії, визначила і завдання держави – встановити межі і умови безпеки при використанні атомної енергії і зафіксувати їх в ліцензії, яка дозволяє відповідну діяльність.

У лютому 1954 року Президент США Д. Ейзенхаур пропонує Конгресу покласти на КАЕ обов’язок «визначення мінімальних регулюючих вимог з безпеки і радіаційному захисту при отриманні і використанні матеріалів», що діляться, а вже 30 серпня 1954 року набув чинності в новій редакції Атомний закон.

eizenhauer

Президент США Д. Ейзенхаур

Вперше у світовій практиці було введено регулювання і ліцензування «для захисту здоров’я і безпеки суспільства». У відповідність Закону КАЕ повинно було надавати промисловості спеціальні ядерні матеріали для використання як палива в енергетичних реакторах, передати інформацію, яка раніше класифікувалася як «таємна», для використання в розвитку ядерної енергетики, ліцензувати приватні атомні електростанції, а також використати примусові заходи, щоб примусити до виконання вимог регулюючих документів. Закон визначив заходи, що забезпечують незалежність виконання функцій регулювання і ліцензування усередині КАЕ. Висловлювалися і побоювання, що: «найбільший ризик полягає в тому, що це велике благо для людства (атомна енергія) може бути знищено при його зародженні надмірним регулюванням».

Ще в 1954 році проектом Атомного закону передбачалося створення двох агентств – з розвитку і регулюванню безпеки. Але пропозиція не була підтримана парламентарями США, оскільки здавалося неможливим в ті роки забезпечити два агентства кваліфікованими кадрами. Розділення сталося тільки в 1975 році, коли на базі КАЕ були створені Міністерство енергетики і Комісія ядерного регулювання.

Класичний набір функцій національного органу ядерного регулювання, який був вироблений спочатку в Комісії ядерного регулювання США, а потім, з невеликими відмінностями, реалізований в органах ядерного регулювання інших країн, включає:

  • Розвиток критеріїв і принципів безпеки, норм, правил і стандартів по безпеці (нормативне регулювання);
  • Оцінку безпеки заявленої діяльності і видачу, при позитивних результатах такої оцінки, ліцензії (дозволу) на заявлену діяльність, включаючи затвердження меж і умов безпеки цієї діяльності (ліцензування);
  • Контроль дотримання ліцензіатом меж і умов безпеки дозволеної діяльності (нагляд);
  • Застосування примусових заходів, щоб спонукати Ліцензіат дотримуватися меж і умов безпеки, встановлених ліцензією(примус).

Таким чином, одному з найважливіших завдань органів регулювання ядерної безпеки з самого початку стало формування концепції безпеки ядерних установок, цілей, принципів і критеріїв їх безпеки. Формування цієї тріади йшло не у безповітряному просторі. На початку свого шляху воно спиралося на досвід військових попередників і досвід стандартизації в суміжних галузях промисловості.

Будь-яка промислова діяльність спирається на систему нормативних документів, що дозволяє погоджувати діяльність багатьох підприємств, організацій і окремих осіб в часі і просторі. Нормативні документи є продуктом спільної діяльності науки і практики. На початку свого шляху ядерна енергетика не мала практичного досвіду, та і результати наукових досліджень ще не дозволяли мати досить обґрунтованої основи для спеціалізованої нормативної бази. Основна філософія, спочатку покладена в основу безпеки ядерної енергетики, – висока якість систем і елементів, висока кваліфікація персоналу, що повинне було запобігти надзвичайним ситуаціям.

Багато в чому доводилося спиратися на досвід і стандарти суміжних галузей: енергетики, хімічної і металургійної промисловості, військового машинобудування. «Власні» нормативні документи, в першу чергу, розроблялися для специфічних аспектів ядерної енергетики – фізика реакторів, радіаційне матеріалознавство, радіаційний захист тощо. Передбачалося, що висока якість дозволить обмежити можливі ушкодження систем, що створюються для відведення тепла, що виділяється ядерним паливом течею кінцевих розмірів.

Вперше вимоги до безпеки АЕС комплексно були викладені в «Загальних критеріях проектування АЕС» (Зведення федеральних правил США, 10 CFR 50, додаток А). Цей документ включив 64 критерії, в яких, по-суті, була викладена філософія безпеки АЕС, що спирається на стратегію глибокоешелонованого захисту. З жалем слід зазначити, що в СРСР до офіційного формулювання вимог забезпечення безпеки АЕС на основі глибокоешелонованого захисту пришли тільки в 1988 році, після Чорнобильської аварії.

Стратегія глибокоешелонованого захисту включає такі рівні:

Рівень 1. Запобігання порушенням нормальної експлуатації – вибір майданчика, проект, якість систем і елементів АС, експлуатаційна документація, ТО, ремонт, модернізація, кваліфікація персоналу, формування культури безпеки

Рівень 2. Забезпечення безпеки при порушеннях нормальної експлуатації і запобігання аварійним ситуаціям – усунення відхилень від нормальної експлуатації; автомат ично діючі захисти і блокування, які запобігають переростанню порушень нормальної експлуатації в аварійні ситуації, експлуатаційні процедури; тренуван ня персоналу

Рівень 3. Запобігання і ліквідація аварій – системи безпеки, аварійні процедури, тренування персоналу

Рівень 4. Управління запроектними аваріями – використання систем нормальної експлуатації і систем безпеки для запобігання запроектних аварій, обмеження їх наслідків, а також повернення РУ у контрольований стан; інструкції з управління запроектними аваріями, тренування персоналу

Рівень 5. Аварійна готовність і реагування – санітарно захисна зона і зона спостереження, аварійні плани, протиаварійні тренування/навчання, протирадіаційні сховища і кризові центри

Система вимог до безпеки АЕС, викладених в нормативних документах СРСР, почала формуватися в 60-х роках минулого століття. Основу нормативної бази по безпеці ядерної енергетики склали «Загальні положення забезпечення безпеки атомних електростанцій, що набули чинності в 1973 році, при проектуванні, будівництві і експлуатації», ОПБ – 73 (двома роками раніше були прийняті ОПБ- 71 (тимчасові) під такою ж назвою, але призначені для обмеженого застосування).

Безпека («…забезпечений захист персоналу і населення від зовнішнього і внутрішнього опромінення, а довкілля – від забруднення радіоактивними речовинами в межах допустимих норм, як у разі тривалої стаціонарної експлуатації, так і в аварійних ситуаціях») повинна була забезпечуватися в малоймовірних аварійних умовах, таких як розрив циркуляційного контуру. При аналізі безпеки АЕС усі її пристрої і системи повинні розділятися на три групи: пристрої нормальної експлуатації, захисні пристрої і локалізуючі пристрої.

Основа безпеки – висока якість систем нормальної експлуатації, захисні пристрої для попередження виходу з ладу систем нормальної експлуатації, локалізуючі пристрої, що обмежують поширення радіоактивних речовин, висока кваліфікація персоналу. Важлива увага приділялася коректному вибору майданчика, його видаленню від великих населених пунктів, аварійної готовності. Безпека повинна була забезпечуватися при будь-якій одиничній відмові пристрою нормальній експлуатації і тривалого не виявлення порушення іншого пристрою. Одночасно з виходом з ладу приладів нормальної експлуатації повинна була розглядатися відмова одного з незалежних активних захисних пристроїв і одного незалежного приладу локалізації.

Обговорювалося, що АЕС повинна проектуватися з урахуванням екстремальних природних подій, для захисних і локалізуючих пристроїв бажано було використати «пасивні» пристрої. Вимагалося представити в проекті кількісний аналіз надійності, кількісний аналіз ймовірності аварійних ситуацій, що розглядаються в проекті. Висока надійність систем аварійного захисту повинна була досягатися за рахунок високої якості, багатоканальності, перевірок і випробувань, а також наявності резервних джерел енергоживлення. Межі ушкодження тепловиділяючих елементів (ТВЕЛ) і пов’язані з цим рівні радіоактивності середовищ повинні були визначатися при проектуванні. Визначалися режими експлуатації (з достатніми допусками на невизначеність), для яких повинне було виключатися ушкодження ТВЕЛів. Встановлювалися досить детальні вимоги до проектування активної зони реактора, які надалі перейшли в Правила ядерної безпеки, що вийшли роком пізніше.

До часу розробки і введення в дію ОПБ- 73, в СРСР вже знаходилося в експлуатації Білоярстка, Ново-Вороніжська та 1-а черга Кольської АЕС, а також будувалося декілька АЕС (Ленінградська, Чорнобильська, Курська, Білібинска, Вірменська). Власне кажучи, з ОПБ – 73 і починається історія нормативного регулювання безпеки АЕС в нашій країні. Незважаючи на очевидні термінологічні розбіжності, відсутність формалізованого поняття глибокоешелонованого захисту, інші відмінності від вимог безпеки, сформульованих до цього часу у світі, на основі ОПБ – 73 були спроектовані і успішно експлуатуються у багатьох країнах світу такі енергоблоки як ВВЕР – 1000/302, ВВЕР – 1000/338 і ВВЕР – 440/213.

Зрозуміло, що тільки досвід будівництва і експлуатації дозволяє створювати нормативні документи, що відповідають вимогам часу. Тому в ОПБ – 73 був приведений «Перелік норм і правил» до «Загальних положень забезпечення безпеки при проектуванні, будівництві і експлуатації АЕС» з приміткою, що «перераховані в переліку норми і правила вводяться в дію по-мірі завершення їх розробки та затвердження». А до цього «… допустимо керуватися нормами і правилами, що діють в енергетиці» (ст. 1.1.2, ОПБ – 73).

Наступним кроком в розвитку вимог безпеки АЕС стали ОПБ – 82, «Основні положення забезпечення безпеки атомних станцій при проектуванні, будівництві і експлуатації». Концепція безпеки практично не змінилася порівняно з ОПБ – 73, проте був застосований ряд нововведень, які значно удосконалили вимоги, зробили їх конкретнішими.

Вперше були сформульовані основні терміни і визначення (термінологія істотно відрізняється від прийнятої сьогодні). Чітко сформульовані основні функції безпеки: управління ланцюговою реакцією ділення; відведення тепла від ядерного палива; та утримання радіоактивних речовин у встановлених межах.

Введено поняття експлуатуюча організація – організація, якій підпорядкована АЕС, але її відповідальність фактично була обмежена забезпеченням безпечної експлуатації. Визначені поняття: проектна аварія (встановлюється чинними нормами і правилами, і для якої проектом забезпечується безпека АЕС); максимальна проектна аварія (проектна аварія з найбільш важкою вихідною подією, що встановлюється для кожного типу реактора) і гіпотетична аварія, для якої проектом не передбачаються технічні заходи, що забезпечують безпеку АЕС. Було також введено поняття максимальна гіпотетична аварія (МГА) – гіпотетична аварія, що призводить до максимально можливого викиду радіоактивних речовин до довкілля при розплавленні ТВЕЛів і руйнуванні локалізуючих систем. Визначено, що переліки вихідних подій наводяться в технічному обґрунтуванні безпеки і узгоджується з органами державного нагляду.

Чітко сформульовані поняття систем важливих для безпеки (системи нормальної експлуатації, ушкодження або відмови яких є вихідними подіями аварій, і системи безпеки), а також систем безпеки (системи, призначені для попередження аварій і обмеження їх наслідків). Визначені вимоги до систем і пристроїв, важливих для безпеки АЕС, – вони повинні проектуватися, виготовлятися і монтуватися з урахуванням можливих механічних, теплових, хімічних і інших дій, що виникають в результаті проектних аварій і властивих майданчику природних подій.

Після аварії на ЧАЕС в ОПБ- 82 були введені доповнення: про необхідність проведення аналізів гіпотетичних аварій, результати яких мають бути покладені в основу інструкцій по діях в аварійних умовах і аварійних планів; про необхідність створення учбових тренувальних центрів; про заходи щодо попередження утворення вибухонебезпечних концентрацій газів; про засоби радіаційного контролю при гіпотетичних аваріях, була видалена пряма фраза про допустимість позитивного потужністного ефекту реактивності, який став однією з причин катастрофи 1986 року.

chaes86

Аварія на Чорнобильській АЕС (1986 рік)

Аварія на Чорнобильській АЕС (1986 рік) привела до істотних змін в регулюванні ядерної безпеки. Були розроблені і введені в дію «Основні положення забезпечення безпеки атомних станцій», ОПБ – 88. Значно розширений розділ «терміни і визначення». Введені такі поняття, як управління запроектною аварією, передпускові налагоджувальні роботи, фізичний і енергетичний пуск, функції безпеки, елементи, відмова із загальної причини, культура безпеки, введення в експлуатацію, спеціальні норми і правило тощо, що значно розширило погоджене термінологічне поле, що полегшило взаємодію при проектуванні і експлуатації АЕС. Документом чітко визначено, що безпека АЕС повинна забезпечуватися за рахунок послідовної реалізації принципу глибокоешелонованого захисту, ґрунтованого на системі бар’єрів на шляху поширення іонізуючих випромінювань і радіоактивних речовин, і системі заходів по захисту цих бар’єрів.

Для проектної аварії мають бути визначені вихідні події і кінцеві стани, і передбачені системи безпеки, що забезпечують з урахуванням принципу разової відмови систем безпеки або одній, незалежної від вихідної події помилки персоналу обмеження її наслідків встановленими для таких аварій межами. Поняття максимальної проектної аварії виключене.

Введено поняття запроектної аварії (виключені поняття гіпотетичної та максимально гіпотетичної аварій), яка викликається вихідними подіями, що не враховуються в проектних аваріях, або характеризується додатковими порівняно з проектними аваріями відмовами, помилковими діями персоналу, які призводять до важких ушкоджень (плавлення) активної зони.

Було введено поняття важкої аварії (аварія з ушкодженням ядерного палива) і встановлена необхідність аналізу сценаріїв запроектних аварій для визначення заходів управління такими аваріями та обмеження їх наслідків. Введена обов’язковість ймовірнісного аналізу безпеки та встановлені цільові орієнтири прийнятності результатів аналізу для оцінки довіри до інженерно-технічних рішень, прийнятих в проекті АЕС.

Сформульовані в загальному вигляді вимоги до фізичного захисту, протипожежної безпеки, засобів зв’язку і сповіщення та ряд інших вимог, сформованих за результатами аналізу аварії на ЧАЕС.

У ОПБ – 88 введена класифікація за впливом систем і елементів (поняття елемент введено вперше) на безпеку з метою визначення вимог до їх якості. Сформульовано поняття спеціальних норм і правил безпеки, які мають бути або затверджені органом ядерного регулювання, або допущені ним до застосування. Введений в практику принцип культури безпеки усіх осіб причетних до діяльності, що впливає на безпеку АЕС.

Поняття «Експлуатуюча організація» було приведене до визнаного у світовій практиці. В основу були покладені принцип повної відповідальності ЕО, що не делегується, за безпеку АЕС, і розділення відповідальності між ЕО та органом ядерного регулювання. Чітко сформульовані вимоги до ЕО мати ліцензію органу ядерного регулювання на відповідну діяльність.

У 2000 році в Україні розроблені та введені «Загальні положення безпеки атомних станцій (ОПБУ-2000)», які не внесли значимих змін в ОПБ-88, було виконано коригування, пов’язане з відмінностями в системі управління і ядерного регулювання держави.

Через вісім років була підготовлена і введена в дію нова версія Загальних станів безпеки атомних станцій, ОПБУ- 2008. Цим документом були внесені доповнення в зміст вимог по безпеці АЕС, змінена структура документу з метою викладення основних принципів і критеріїв безпеки АЕС на основі публікацій МАГАТЕ, викладених в Основних принципах безпеки атомних станцій (INSAG – 12).

Аварії на АЕС Трі-Майл-Айленд та Чорнобильській АЕС зробили серйозний вплив на розвиток атомної енергетики, привели до значного переосмислення вимог безпеки і здавалося, що прийнятими заходами важкі аварії АЕС виключені. Але в 2011 році аварія на АЕС «Фукусіма» продемонструвала ще одну характерну особливість – практичну неможливість передбачити заздалегідь поєднання вихідних подій та послідовності їх розвитку, особливо там, де великий вплив, так званого, людського чинника.

tree_mail_ailand

АЕС Трі-Майл-Айленд

І аварія на Чорнобильській АЕС, і аварія на АЕС «Фукусіма» розвивалися за сценарієм, які не були розглянуті в проектах не тому, що їх не можна було передбачати. Можливі причини майбутньої чорнобильської катастрофи були відомі за багато років до аварії, але ніхто не вірив, що вони можуть реалізуватися. Приблизно те ж можна сказати і про аварію на АЕС «Фукусіма». Знання того, що може статися, ще не говорить про те, що будуть прийняті заходи попередження реалізації відомих подій.

fukusima

АЕС «Фукусіма» до аварії

І низька ймовірність події також не говорить про те, що воно не станеться («будь-яка ймовірність може реалізуватися нескінченну кількість разів»). Абсолютно зрозуміло, що саме людина, на усіх етапах життєвого циклу АЕС, від її проектування до виведення із експлуатації, є найменш передбачуваною ланкою в забезпеченні безпеки

АЕС. Причиною усіх відомих важких аварій в тому або іншому ступені був так званий людський чинник, хоча і проявляв він себе в різний час, іноді задовго до самої аварії. Тому всі можливі вихідні події та їх комбінації, сценарії аварій, повинні розглядатися в проекті, та проектом мають бути розроблені додаткові до систем безпеки технічні засоби для управління аваріями, коли їх масштаб виходить за межі, для яких ці системи безпеки розраховані.

Це розуміння стало поштовхом для чергового вдосконалення вимог з безпеки АЕС. Існують два принципи виключення аварій з розгляду в проекті. Один, детерміністичний, коли внутрішні властивості самозахищеності реактору дозволяють виключити аварію з розгляду, оскільки аварії принципово не може бути. Другий принцип, ймовірнісний, встановлює, що потрібно прагнути того, щоб ймовірність граничного аварійного викиду не була вища 10-7 на реактор в рік. Якщо ця вимога не виконується, то мають бути вжиті додаткові технічні заходи по управлінню аварією з метою послаблення її наслідків.

Процес вдосконалення вимог, що йде сьогодні, щодо забезпечення безпеки АЕС спрямований, передусім на:

  • підвищення ефективності бар’єрів глибокопешелонлваного захисту, забезпечення їх незалежності і стійкості при різних вихідних подіях;
  • гарантоване забезпечення АЕС електроенергією і відведення залишкового тепла ядерного палива впродовж періоду часу, необхідного для відновлення зовнішньої інфраструктури, якщо вона зруйнована у разі надзвичайних подій природного або техногенного походження;
  • забезпечення працездатності останнього бар’єру, герметичного огородження реакторної установки, в найважчих й маловірогідних обставинах, включаючи аварії з важким ушкодженням активної зони, щоб запобігти виходу радіоактивних речовин за межі АЕС.

Важливо відмітити, що і регулюючі органи, і експлуатуючі організації світу прийшли до консенсусу відносно основного критерію безпеки. Погоджена позиція полягає в необхідності прагнути того, щоб при будь-якій можливій аварії вихід радіоактивних речовин за межі АЕС не перевищував значень, які можуть привести до необхідності швидких заходів втручання (укриття населення або евакуація) і обмежував заходи втручання нетривалим періодом часу, та тільки на обмеженій по розмірах території.

Звичайно, конкретні критерії відрізнятимуться від країни до країни, і залежно від характеристик тієї або іншої АЕС та майданчика, на якому вона розміщена. Сьогодні всюди йде процес вдосконалення вимог до безпеки АЕС на основі вказаних підходів.

Також до важливих доповнень варто віднести і рішення щодо враховування можливих змін природних умов майданчику, що передбачається реалізувати збільшенням запасів характеристик АЕС по відношенню до зовнішніх дії, наприклад, до землетрусів.

Головне – основа філософії і практики безпеки АЕС, глибокоешелонований захист АЕС, залишається непорушним. Більше того, важкі аварії, що саме реалізувалися, продемонстрували, що відступ від стратегії глибокоешелонованого захисту веде до непередбачених подій, негативних наслідків для безпеки. І в цьому відношенні немає ніяких підстав говорити про корінний перегляд концепції або вимог безпеки АЕС. Йде планомірне вдосконалення вимог на основі набутого досвіду того, що стосується як позитивних, так і, на жаль, негативних аспектів проектування і експлуатації АЕС.

Основні виклики режиму ядерного регулювання в Україні у 2014 році

У 2014 році основні виклики режиму ядерного регулювання в Україні були пов‘язані із зовнішньою загрозою – анексією Автономної Республіки Крим та віськовими діями на Сході України. Міжнародна спільнота визнала факт порушення положень Будапештського меморандуму по відношенню до України. Про це у своїй промові на Гаазькому саміті з ядерної захищеності 24 березня 2014 р. заявив Генеральний секретар ООН пан Гі Мун, зазначивши, що гарантії безпеки були важливою умовою для приєднання України до Договору про неразповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), але їх надійність була серйозно підірвана подіями навколо України. Генсек ООН висловив думку, що це матиме негативні наслідки як для регіональної безпеки, так і для усього режиму нерозповсюдження ядерної зброї.

Через зовнішню агресію, Україна втратила регулюючий контроль на територіях АР Крим та окремих територіях Донецької та Луганської областей. Зв’язок із Кримською державною інспекцією з ядерної та радіаційної безпеки фактично було втрачено у травні-червні, а з вересня вона офіційно перейшла у підпорядкування Ростехнадзора РФ. Південно-східна державна інспекція з ядерної та радіаційної безпеки що була розташована у м. Донецьк, продовжувала свою роботу та у грудні 2014 р. її було переведено до м. Запоріжжя.

На території АРК розташовані такі ядерні об’єкти як дослідницький реактор ДР-100 Севастопольського національного університету ядерної енергії і промисловості (СНУЯЕіП) та дві підкритичні збірки на низько збагаченому та природному урані. Крім того, на території АРК знаходиться кілька підприємств та лікувальних закладів, у яких використовуються прилади та контейнери із радіаційним захистом із збідненого урану, а також високоактивні джерела іонізуючого випромінювання – у 5 закладах, переважно це онкоклініки. У зоні так званих ДНР та ЛНР, на щастя, немає ядерних установок, є лише ядерні матеріали у невеликих кількостях у вигляді радіаційного захисту контейнерів для транспортування та зберігання ДІВ та апаратів променевої терапії у онкологічних клініках, а також високоактивні ДІВ.

Джерело: 

  1. Матеріали Держатомрегулювання