Територія техногенного лиха

ТОЧКА ЗОРУ ЕКСПЕРТА

У часи СРСР українські надра забезпечували потреби економіки соціалістичної держави не тільки природним газом та нафтою, а й ураном, який використовували для воєнної і мирної мети. У післявоєнний період першочерговим завданням було відновлення промислового потенціалу країни, але не існувало культури турботи про навколишнє середовище, його захист від негативного впливу антропогенної діяльності. Після розпаду Союзу Україна отримала важку спадщину, яку мала подолати вже наодинці.

Віктор Рязанцев,
начальник управління радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України

Важка радянська спадщина

З 1948  року переробка урановмісних руд проводилася на виробничому об’єднанні «Придніпровський хімічний завод» (ВО «ПХЗ») у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області. Його первинна назва – “Завод шлакових добрив”, або завод № 906 1-го Головного управління при РМ СРСР (згодом Мінсередмаш СРСР). Підприємство виробляло уранові солі із шлаків, що їх одержували при переплавленні урано- залізовмісних руд у доменній печі № 6 металургійного заводу ім. Дзержинського. Продукція йшла для потреб військово-промислового комплексу, а потім і для виробництва ядерного палива для атомних електростанцій. Окрім солей урану, з технологічних розчинів уранового виробництва одержували мінеральні добрива, натрієву селітру.

Нітратний і амонійний азот від цих виробництв утилізували у спеціально збудованому цеху №3-би ГПО “АЗОТ” (в даний час – ВАТ “АЗОТ”) з випуском азотних добрив. Ця технологія уранового виробництва функціонувала до 1963 року, надалі солі урану вилучали тільки з уранових руд і їх концентратів, що видобували в СРСР і країнах СЕВ. Переплавлення урано- і залізовмісних руд в домнах було припинено.

Будівництво заводу і його діяльність проводилися в умовах особливої секретності, без дотримання елементарних екологічних вимог, тому лише останніми роками з’явилася можливість впроваджувати практичні заходи із захисту навколишнього середовища від наслідків промислової діяльності подібних об’єктів.

Уранове виробництво на ВО “ПХЗ” було зупинено в 1991 році. Радіаційно забруднені інженерні споруди, хвостосховища були покинуті напризволяще. Це стало основною причиною всіх подальших негативних наслідків. Згодом, внаслідок акціонування підприємств, санації, відчуження майна кількість підприємств на забрудненій території зростала (на даний час на проммайданчику зареєстровано понад 50 підприємств). Реструктуризація і розподіл власності підприємств, створення нових підприємств на території ВО «ПХЗ» відбулися і продовжують здійснюватися з порушенням законодавства України в сфері використання ядерної енергії, без урахування напрямку діяльності, характеру забруднення будівель, споруд та території і негативного впливу накопичених на цій території відходів уранового виробництва на навколишнє природне середовище і здоров’я людей.

Після здійснення реструктуризації ВО “ПХЗ” на його базі створені самостійні підприємства різного профілю (“Смоли”, ДВП “Цирконій”, ДП “ПЗКМ”, ДП “ПХЗ”, ДП “Агрофос”, ДП “Аммофос”, ДП “Поліхім”, ДП “Бар’єр” тощо). Ці підприємства розташовані на радіаційно забрудненій території ВО “ПХЗ” (орієнтовно 70 – 80% території ВО “ПХЗ” забруднено радіонуклідами уранового ряду з потужністю дози на поверхні грунтів від 0,30 до 30 мкЗв/год.), забруднення в окремих будівлях досягає до 400 мкЗв/год. Внаслідок цього робітники цих підприємств піддаються неконтрольованому опроміненню, тобто грубо порушуються вимоги закону України “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань”.

Підприємство, небезпечне для людей

Ще в 1999 році, враховуючи вкрай небезпечну ситуацію, що склалася на території ВО “ПХЗ”, а також на об’єктах державного підприємства “Східний гірничо-збагачувальний комбінат”, Державна адміністрація ядерного регулювання України ініціювала засідання комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. Розглядали радіаційний стан підприємств ДП “СхідГЗК”, ВО “ПХЗ” та регіонів їх розташування. Було запропоновано ряд заходів, що мали забезпечити нормалізацію екологічного стану уранових об’єктів, проте  рішення комісії не були реалізовані відповідальними міністерствами з посиланням на відсутність фінансування.

Наступна спроба врегулювати ситуацію була здійснена в 2003 році, коли Мінпаливенерго України розробило Державну програму приведення небезпечних об’єктів виробничого об’єднання “Придніпровський хімічний завод” в екологічно безпечний стан і забезпечення захисту населення від шкідливого впливу іонізуючого випромінювання. Документ мав діяти упродовж 2005 – 2014 років.

У цей же час ДП “Бар’єр”, створене Мінпаливенерго України для провадження реабілітаційних робіт, отримало ліцензію Держатомрегулювання на провадження діяльності з переробки уранових руд щодо проведення ліквідаційних робіт на уранових об’єктах виробничого об’єднання “Придніпровський хімічний завод”.

Долучитися до розв’язання проблеми вирішила і Європа: було організовано дві робочі зустрічі з фахівцями підприємства “Wismut Gmbh”, яке в Німеччині до 1991 року займалося видобуванням та переробкою уранових руд, а потім – ліквідацією та рекультивацією своїх уранових об’єктів.

І це не дивно, адже обсяг проблеми вражав: у дев’яти хвостосховищах, розташованих на території ВО “ПХЗ” та за його межами, накопичено близько 36 млн. тон радіоактивних відходів переробки уранових руд загальною активністю біля 75 тис. кюрі! Більша частина цих об’єктів не експлуатуються, вони залишаються незаконсервованими і суттєво шкодять довкіллю, персоналу та населенню. На території ВО “ПХЗ” та за її межами (наприклад, в межах м. Кам’янське на вул. Лазо) поступово виявляються несанкціоновані, досі невідомі сховища відходів та радіаційно забруднені ділянки. За даними інспекційних обстежень, виявлено витоки радіаційно забруднених підземних вод до рік Коноплянки та Дніпра. Інженерні споруди хвостосховищ знаходяться в неконтрольованому, а в деяких випадках – в аварійному стані, що може призвести до виникнення аварійних ситуацій.

Відповідно до вимог чинного законодавства України всі об’єкти колишнього уранового виробництва мали бути ліквідовані, законсервовані чи перепрофільовані для використання в інших галузях народного господарства з оформленням відповідної документації. Проте на даний час ця проблема досі не розв’язана.

За 12 років вдалося зробити небагато

Фінансування заходів Державної програми почалося із серпня 2005 року. На першому етапі було розпочато дослідження радіаційного стану об’єктів ВО “ПХЗ” (переважно хвостосховищ) та навколишнього середовища в районі їх розташування.

Результати спостережень 2005 року показали: основним джерелом забруднення дніпровської водної системи є скиди дренажних вод через канал р. Коноплянка, дренажної системи із об’єктів проммайданчика на забруднення р. Дніпро. Безумовно, після потрапляння у Дніпро концентрація шкідливих речовин зменшується, проте було зафіксовано поступове накопичення урану в донних відкладах водосховищ.

Дослідження забруднення повітря показали перевищення вмісту радіоактивних аерозолів у повітрі на території ВО “ПХЗ” у 3–5 разів у порівнянні із територією міста. Наприклад, для свинцю-210 цей показник становить до 6-8 мБк×м-3, у той час, як за межами міста він коливається на рівні 0,1-0,5 мБк×м-3

Поте існуюча на той час система радіаційного контролю, радіаційного моніторингу, персоналу, населення та навколишнього середовища на підприємствах з видобування та переробки уранових руд базувалася на нормативних документах, розроблених ще в 70-х – 80-х роках минулого сторіччя, і не відповідала вимогам сучасного законодавства. Тому надалі роботи виконували на підставі спеціально створеного плану першочергових заходів та Державної цільової екологічної програми приведення в безпечний стан уранових об’єктів виробничого об’єднання “Придніпровський хімічний завод”.

Було заплановано провести повномасштабне обстеження радіаційно небезпечних об’єктів ВО «ПХЗ», створити єдину базу даних, оцінити його вплив на середовище, зрозуміти ступінь небезпеки та правильно планувати проведення рекультиваційних робіт. Також створити сучасну систему радіаційного моніторингу для контролю за міграцією радіонуклідів у навколишнє природне середовище та опроміненням населення, прогнозувати процеси радіоактивного забруднення, інформувати органи державної влади і населення про радіоекологічний стан.

Вимагалося започаткувати систему раннього виявлення надзвичайних ситуацій радіаційного характеру, а також проводити реабілітаційно-ліквідаційні заходи на окремих об’єктах ВО «ПХЗ».

Чому ситуація не поліпшується?

За ситуацією на проммайданчику ВО «ПХЗ» уважно стежать на рівні держави: було проведено декілька спільних засідань Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та Колегії Державного комітету ядерного регулювання України. З’ясувалося, що через відсутність законодавчо затвердженого особливого статусу території на період проведення реабілітаційних робіт, 60 підприємств зареєстровано або здійснюють діяльність на проммайданчику ВО “ПХЗ”. За бездіяльності Міненерговугілля здійснюється незаконна передача радіаційно-забруднених об’єктів іншим підприємствам і навіть вивозять радіоактивно забруднені матеріали за території ВО “ПХЗ”…

Оскільки не існує  затвердженої на державному рівні стратегії здійснення реабілітаційних заходів на території ВО “ПХЗ”, то подібна ситуація призводить до хаотичності дій під час роботи на уранових об’єктах  підприємства. А при нинішньому неналежному контролі з боку Міненерговугілля України за діяльністю основного виконавця заходів держпрограми – ДП “Бар’єр” – значно зросла кількість порушень законодавства у сфері використання ядерної енергії.

Сьогодні ми бачимо, що  Міненерговугілля України неефективно використовує бюджетні кошти, виділеними на реалізацію програми, ДП “Бар’єр” неспроможне результативно та ефективно виконувати свою основну діяльність. Причина цьому – відсутність кваліфікованого персоналу, як керівного, так і спеціалізованого. За результатами аналізу Держатомрегулювання встановлено, що ефективність впровадження робіт на проммайданчику ВО «ПХЗ» не перевищує 10 – 15%

Часу вже практично немає…

Свідчення, м’яко кажучи, неефективної роботи ДП «Бар’єр» – порушення проти них кількох карних справ щодо використання бюджетних коштів. І це тільки за 5 місяців керування діяльністю ДП «Бар’єр» останнім директором… Керівництво ДП досі не може відновити дозвільні документи, ліцензію, на право провадження діяльності з переробки уранових руд під час проведення реабілітаційних робіт на території ВО «ПХЗ».

Всі основні результати дослідження об’єкту, які ми маємо, це результат заходів із міжнародного співробітництва: проект ЕНШУРЕ І та ІІ – «Оцінка ризиків впливу хвостосховищ відходів переробки уранових руд на здоров’я людей та навколишнє середовище» та «Розвиток методології оцінки безпеки та підготовчі роботи для впровадження реабілітаційних заходів на колишньому підприємстві з переробки уранових руд в України (Придніпровський хімічний завод)»,  реалізований у співробітництві із регулюючим органом Королівства Швеції – SSM, а також проект EuropeAid/13487/C/SER/UA «Розробка методів (стратегія, технологія) ремедіації території колишнього уранового об’єкту «Придніпровський хімічний завод», що його фінансувала Єврокомісія.

У цих документах – детальні дослідження розподілу радіоактивного забруднення території ВО «ПХЗ» та будівель колишніх основних виробництв цього об’єднання, а також передумови для початку реальних дій щодо дезактивації об’єктів та території проммайданчика.

Оскільки Україна активізує свої євроінтеграційні прагнення, відповідність практики ліквідації наслідків діяльності «покинутих» уранових об’єктів та поводження з відходами видобування та переробки уранових руд в нашій державі європейським стандартам набуває особливої ваги. І Держатомрегулювання як орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки України намагається прикласти всі зусилля на імплементацію вимог та положень європейського законодавства в ядерне законодавство України.

Сьогодні ми започатковуємо ще один міжнародний проект, що буде фінансуватися з боку Єврокомісії, – «Невідкладні заходи для виконання на Придніпровському хімічному заводі, Кам’янське (колишній Дніпродзержинськ), Україна», контракт INSC/2016/379607. Успішне виконання його принесе нашій державі кращу світову практику ліквідації наслідків діяльності уранових об’єктів, значно поліпшить екологічний стан в м. Камянське та підвищить міжнародний імідж України.

Однак спроможність ДП «Бар’єр» – основного виконавця реабілітаційних заходів на проммайданчику ВО «ПХЗ» – належним чином виконувати свої обов’язки на даний час викликає значне занепокоєння. Головним чином через відсутність ліцензії на право провадження діяльності з переробки уранових руд, неспроможність гарантувати безпеку при проведенні робіт, відсутність кваліфікованого персоналу, численні порушення у фінансових питаннях тощо. А бездіяльність Міністерства енергетики та вугільної промисловості України вже призвела до значних проблем на проммайданчику ВО «ПХЗ»: неспроможність організувати режим доступу, що спричинила крадіжки радіаційно забрудненого металобрухту та його безконтрольне вивезення з території; знаходження на проммайданчику значної кількості різних підприємств, діяльність яких аж ніяк не пов’язана з реабілітацією території та об’єктів; відсутність контролю за тендерними процедурами на ДП «Бар’єр», внаслідок чого підприємство не може належним чином виконувати свої зобов’язання.

Часу, аби усунути перепони для виконання проекту Єврокомісії практично немає, але ми все ж таки сподіваємося на активну участь Міненерговугілля у вирішенні проблем із приведення об’єктів та території ВО «ПХЗ» в екологічно безпечний стан.

За матеріалами “Атомпром України”

-----------------