Від Вашингтону до Сеулу: огляд тенденцій, досягнень і проблем у сфері фізичної ядерної безпеки у період з 2010 по 2012 роки

Проблеми забезпечення фізичної ядерної безпеки в останні кілька років привертають велику увагу з боку ЗМІ, широкого кола експертів, науковців і офіційних осіб. Це обумовлено не тільки збільшенням загроз ядерного тероризму, а й значною активізацією процесу усвідомлення цих загроз на найвищому політичному рівні. Цьому безумовно сприяли проведення Вашингтонського саміту 2010 року з фізичної ядерної безпеки і підготовки до проведення наступного – Сеульського саміту, до якого залишилися лічені дні (захід відбудеться 26 – 27 березня ц.р.).

Напередодні цієї події здається доречним розглянути деякі світові тенденції, головні досягнення на цьому напрямі як у рамках багатосторонніх зусиль, так і на національному рівні.

Тенденції

Для сфери фізичної ядерної безпеки, як і для більш загального випадку глобальної безпеки, в останнє десятиліття є характерними швидкі зміни безпекових умов. Зокрема, це викликано різким зростанням загроз тероризму та розповсюдження зброї масового знищення (ЗМЗ). При цьому найбільш серйозну стурбованість у світі викликають проблеми протидії ядерному та радіаційному тероризму і розповсюдженню ядерної зброї.

Для більш оперативного реагування на ці зміни світове співтовариство дедалі ширше починає використовувати так звані “м’які” правові інструменти, які, все ж таки, було б точніше віднести до категорії інструментів, які базуються на політичних зобов’язаннях держав. До таких “м’яких” інструментів відносять, зокрема, участь в ініціативах і програмах, неформальні домовленості про приєднання до тих чи інших міжнародних режимів, заяви про прихильність певним принципам або про прийняття планів дій, спрямованих на розв’язання конкретних безпекових проблем тощо.

Перевага зазначених інструментів полягає в тому, що вони є більш гнучкими і потребують значно меншого часу для свого запровадження у порівнянні з юридично обов’язковими міжнародними документами (договорами, конвенціями, протоколами, меморандумами тощо). Це особливо яскраво демонструє ситуація навколо Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу (КФЗЯМ).


Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (КФЗЯМ) 1979р. вступила в дію у 1987р. і стосується питань фізичного захисту ядерного матеріалу в процесі його міжнародного перевезення. У теперішній час сторонами КФЗЯМ є 145 держав (Україна приєдналася у 1993р.). МАГАТЕ розпочало роботу з перегляду цієї конвенції з метою підсилення положень і розширення сфери застосування КФЗЯМ ще наприкінці 1990-х років. Після 11 вересня 2001 ця робота значно прискорилася, але текст Поправки до КФЗЯМ (фактично, нову редакцію конвенції) було прийнято лише у липні 2005р., одразу ж після терактів у Лондоні. Для того, щоб Поправка до КФЗЯМ вступила в дію, її мають ратифікувати (прийняти або погодити) 2/3 від 145 держав-сторін КФЗЯМ (тобто, щонайменше, 97 держав), натомість, на цей час це зробили лише 52 держави, включаючи Україну (грудень 2008р.).


Натомість, лише після 11 вересня 2001 року було “запущено” цілу низку масштабних міжнародних безпекових програм та ініціатив, до найбільш важливих серед яких слід віднести: “Глобальне партнерство проти розповсюдження зброї та матеріалів масового знищення Групи восьми” (The G-8 Global Partnership Against the Spread of Weapons and Materials of Mass Destruction) (2002р.); “Глобальну ініціативу щодо зменшення загрози” (Global Threat Reduction Initiative, GTRI) (2004р.); “Глобальну ініціативу щодо боротьби з актами ядерного тероризму” (Global Initiative to Combat Nuclear Terrorism) (2006р.).

У той же час слід відзначити, що, як показує новітня історія, тенденція до зниження ролі міжнародних правових інструментів на користь “м’якого” інструментарію у ряді випадків може мати своїм наслідком недостатню легітимність тих чи інших багатосторонніх або односторонніх заходів, включаючи застосування сили.

Подальшим розвитком “м’якого” інструментарію стало проведення Вашингтонського саміту з (фізичної) ядерної безпеки 2010 року (2010 Washington Nuclear Security Summit). У сфері глобальної безпеки за рівнем і масштабом представництва поруч з цим заходом можна поставити лише конференцію 1945р. у Сан-Франциско, в результаті якої була заснована ООН. Дійсно, для того, щоб обговорити проблеми протидії ядерному тероризму, на запрошення Президента США Б. Обами відгукнулися керівники 47 країн та провідних міжнародних організацій.

На Вашингтонському саміті були ухвалені два офіційні документи – Комюніке та Робочий план саміту. Україна зробила значний внесок для забезпечення успіху цього заходу, взявши на себе зобов’язання позбавитися упродовж 2-х років від високозбагаченого урану. Про ефективність саміту говорить і те, що крім Президента України, ще 28 національних лідерів об’явили про конкретні кроки, які здійснять їхні країни, з тим, щоб підтримати досягнення сформульованої Президентом Обамою цілі – убезпечити упродовж наступних 4-х років уразливі ядерні матеріали в глобальному масштабі. Крім того, у 2010р. у Вашингтоні було прийнято рішення, що наступний саміт з фізичної ядерної безпеки відбудеться у 2012 році у Сеулі (Республіка Корея).

Сеульський саміт обіцяє стати ще більш значною подією, ніж, навіть, попередній захід у Вашингтоні. Станом на 23 лютого 2012р., для участі в ньому запрошені лідери 53 країн (порівнюючи з 2010 роком, запрошення додатково отримали Азербайджан, Габон, Данія, Литва, Румунія та Угорщина), а також керівники ООН, МАГАТЕ, ЄС (усі брали участь у Вашингтонському саміті) та ІНТЕРПОЛу (запрошено уперше). За даними організаторів, населення країн-учасниць складає 77% від усього населення світу, їхній загальний ВВП дорівнює 94% від світового. Усе це дає підстави вважати, що Сеульський саміт стане найбільшим в історії міжнародним зібранням, присвяченим проблемам глобальної безпеки.

Разом з тим, слід відзначити, що в Адміністрації Президента Обами, який був ініціатором проведення таких заходів, не мають наміру створювати постійно діючий механізм скликання самітів для протидії загрозам ядерного тероризму, розглядаючи 2014 рік, як “логічний пункт завершення процесу” . Щоправда, остаточне рішення щодо припинення цієї практики залишається за лідерами країн-учасниць процесу.

Про передчасність постановки питання про конкретну дату останнього саміту з проблем фізичної ядерної безпеки заявив і представник країни-господаря Сеульського саміту на одній з підготовчих до заходу нарад . На підтримку ідеї продовження використання механізму самітів на постійній основі для здійснення моніторингу стану ядерної безпеки у світі висловився і Президент України В.Ф. Янукович у своєму недавньому інтерв’ю південнокорейському інформаційному агентству Yonhap News Agency.

Ще одним свідченням подальшого розвитку і диверсифікації “м’яких” інструментів впливу міжнародного співтовариства на окремі держави, з метою спонукати їх до більш відповідального ставлення до забезпечення фізичної ядерної безпеки на національному рівні стала презентація на початку 2012 року першого в історії Індексу фізичної безпеки ядерних матеріалів (NTI Nuclear Materials Security Index) Ініціативою зі зменшення ядерної загрози (Nuclear Threat Initiative) (далі – NTI-індекс)


Ініціатива зі зменшення ядерної загрози (Nuclear Threat Initiative, NTI) – некомерційна, непартійна організація, створена з метою сприяння посиленню глобальної безпеки шляхом зменшення ризиків застосування і розповсюдження зброї масового знищення, підвищення рівня довіри, транспарентності та фізичної безпеки, що є передумовою остаточного досягнення цілей та завдань Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Засновники NTI Тед Тернер (Ted Turner) і колишній сенатор США Сем Нанн (Sam Nunn) виконують обов’язки співголов ради директорів ініціативи (див. www.nti.org ).


NTI-індекс є першим публічним проектом, що надає інформацію про стан фізичної безпеки ядерних матеріалів у кожній з країн, включених до переліку. Методологію підрахунку індексу розробили NTI разом з дослідницькою компанією EIU за участі групи експертів з багатьох країн світу.


EIU (“The Economist Intelligence Unit”) – аналітичний підрозділ британського журналу “Economist”) широко відомий, зокрема тим, що визначає такі показники, як індекси демократії (останній — “Індекс демократії країн світу 2011 року” (Democracy Index 2011), проводить дослідження якості життя у країнах світу, щорічно публікуючи рейтинги найбільш сприятливих для життя міст світу (див. http://www.eiu.com).


NTI-індекс включає 5 категорій показників, які охоплюють 18 індикаторів, що характеризують стан фізичної безпеки ядерних матеріалів у 176 країнах світу (32 з котрих мають не менше ніж 1 кг ядерного матеріалу, який може бути використаний для виготовлення ядерної зброї та, відповідно, 144 – які не мають такого матеріалу). Індекс не включає оцінку стану фізичної безпеки низькозбагаченого урану або радіологічних матеріалів, які можуть бути використані для виготовлення так званої “брудної бомби”.

До п’яти ключових факторів, які оцінюються NTI-індексом, було віднесено:

  1. Кількість матеріалів і кількість об’єктів, на яких вони перебувають.
  2. Заходи з фізичної безпеки та контролю щодо ядерних матеріалів.
  3. Прихильність до глобальних норм та стандартів (які міжнародні зобов’язання взяла на себе країна стосовно фізичної безпеки ядерних матеріалів).
  4. Національні можливості з точки зору виконання міжнародних зобов’язань і встановлених національних норм.
  5. Соціальні фактори (враховуються, зокрема, корупція та політична нестабільність, які можуть підірвати можливості держави щодо виконання взятих на себе зобов’язань).

Зрозуміло, що оцінка стану фізичної ядерної безпеки в окремих країнах є дуже складним завданням внаслідок багатьох причин, зокрема, великої кількості факторів, які впливають на підсумковий результат, а тому підлягають пріоритезації, якісного характеру деяких оцінок, недостатньої прозорості функціонування ядерної галузі у багатьох країнах світу тощо.

Вже зараз розгортається достатньо гостра дискусія щодо правильності вибору певних індикаторів і показників для оцінки стану фізичної безпеки ядерних матеріалів. З боку, наприклад, деяких індійських експертів можна почути заперечення, пов’язані з домінуванням “американського підходу” в процесі оцінювання фізичної безпеки. А МЗС Росії взагалі оприлюднило офіційну заяву для преси, в якій висловило протест у зв’язку з тим місцем, яке зайняла країна в оприлюдненому рейтингу, звинувативши його укладальників у “суб’єктивних, політично вмотивованих підходах” . Разом з тим, незважаючи на неминучі, особливо на початковому етапі, недоліки в оцінках і певні методологічні прорахунки, цей проект слід вважати корисним щонайменше тому, що він привертає увагу політиків, офіційних осіб, експертів і населення до проблем протидії ядерному тероризму.

Розглядаючи основні тенденції у сфері фізичної ядерної безпеки у “міжсамітовий” період не можна оминути таку подію, як ядерну кризу на японській АЕС “Фукусіма-1”, яка внаслідок свого масштабу і важких наслідків мала величезний вплив на усвідомлення необхідності перегляду усіх аспектів забезпечення безпеки ядерних об’єктів.

Дійсно, в ядерній галузі вже достатньо тривалий час обговорюється проблема застосування інтегрованого підходу до забезпечення ядерної безпеки (фізичної та експлуатаційної). На жаль, помітна активізація зусиль у цьому напрямі спостерігається після найбільш масштабних аварій, таких як на ЧАЕС у 1986р. і на АЕС “Фукусіма-1” у 2011р. Саме в результаті таких аварій стає абсолютно очевидно, що без експлуатаційної ядерної безпеки не може бути забезпечено фізичну ядерну безпеку.

Справедливе і зворотне твердження: за неналежного рівня фізичної безпеки неможливо забезпечити експлуатаційну безпеку ядерного об’єкту. На щастя, історія не знає випадків здійснення актів ядерного тероризму, але і без того добре зрозуміло, що у разі захоплення терористами, наприклад, АЕС про її безпечне функціонування під час кризи не може бути й мови.

Враховуючи цю тенденцію і те, що у процесі підготовки до Сеульського саміту, який відбуватиметься невдовзі після того, як світ відзначив роковини трагічних подій навколо Фукусіми, авторитетні експерти неодноразово порушували це питання , можна з упевненістю очікувати, що тема взаємозв’язку між фізичною та експлуатаційною безпекою ядерних об’єктів буде у тому чи іншому форматі обов’язково обговорена на саміті та знайде відображення в його офіційних документах.

Здобутки у глобальному вимірі

Підбиваючи деякі найважливіші підсумки глобальних зусиль на виконання домовленостей, досягнутих на Вашингтонському саміті, пошлемося на дані, оприлюднені пані Лорою Холгейт (Laura Holgate), старшим директором з питань національної безпеки в Адміністрації Президента Обами . Вона, зокрема, відзначила таке.

Вашингтонський саміт 2010 року мав три основних результати: коротке Комюніке, більш детальний Робочий план та близько 30 офіційних заяв лідерів країн, в яких повідомлялося про конкретні кроки, які будуть зроблені їхніми країнами для підвищення рівня фізичної ядерної безпеки.

Одним із ключових завдань саміту було підсилення та розповсюдження сфери застосування міжнародної правової бази з фізичної ядерної безпеки. З квітня 2010 року 13 нових країн ратифікували Поправку до КФЗЯМ; ще 12 нових країн ратифікували Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму; в ООН було пролонговано мандат Комітету Резолюції 1540 Ради Безпеки ООН.

Крім того, у рішеннях Вашингтонського саміту було зроблено акцент на необхідності підсилення та розширення ролі МАГАТЕ в його діяльності з підтримки держав-членів з метою забезпечення захищеності ядерних матеріалів. Після саміту Агентство видало важливі оновлені рекомендації щодо фізичного захисту (ІNFCIRC 225/5), започаткувало інформаційний портал з фізичної ядерної безпеки NUSEC, здійснювало свою діяльність у рамках консультативних місій з фізичного захисту (IPPAS) та фізичної ядерної безпеки (INSSP). Виконуючи свої координуючі функції у травні 2011 року МАГАТЕ провело координаційну нараду за участі представників виконавчих органів Міжнародної конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму, Глобального партнерства Групи восьми (ГПГ8), Всесвітнього інституту з фізичної ядерної безпеки (WINS) та ін.

У відповідь на сформульований Вашингтонським самітом заклик підтримати зусилля у рамках інших ініціатив і програм, після квітню 2010 року ще чотири країни приєдналися до Глобальної ініціативи щодо боротьби з актами ядерного тероризму (ГІБАЯТ), а програма ГПГ8 була продовжена за межі запланованого завершення у 2012 році.

Назвавши головною ціллю Вашингтонського саміту підвищення фізичної безпеки високозбагаченого урану (ВЗУ), Л. Холгейт відзначила, що у кількох країнах були покращені безпекові умови зберігання і транспортування ядерних матеріалів, і майже 400 кг ВЗУ було вивезено з 10 країн (включаючи Україну). Крім того, відбулася конверсія декількох дослідницьких ядерних реакторів (в т.ч. Інституту ядерних досліджень НАНУ), в результаті якої ці установки були переведені на низькозбагачене ядерне паливо. У рамках цих зусиль Росія утилізувала 48 тонн, а США – 7 тонн надлишкового ВЗУ.

У період між самітами, як відзначила Л. Холгейт, проводилася активна робота з представниками приватного сектору, який є ключовим гравцем у забезпеченні захищеності ядерних матеріалів у багатьох країнах. Ця робота здійснювалася, зокрема, через Всесвітній інститут з фізичної ядерної безпеки.


Всесвітній інститут з фізичної ядерної безпеки (World Institute of Nuclear Security, WINS) було утворено з метою сприяння захисту усіх ядерних та інших радіоактивних матеріалів у такий спосіб, щоб вони не могли бути використані у терористичних цілях. При цьому місія інституту полягає у забезпеченні форуму для експертів з питань фізичної ядерної безпеки, представників підприємств ядерної галузі, урядових та міжнародних організацій, науковців, а також у сприянні реалізації кращого практичного досвіду в цій сфері. Партнерами у створенні WINS, стали Глобальна ініціатива зі зменшення ядерної загрози (Nuclear Threat Initiative, NTI), Міжнародний інститут управління ядерними матеріалами (Institute for Nuclear Material Management, INMM), Міністерство енергетики США, МАГАТЕ, уряд Норвегії та Фонд Пітера Петерсона (Peter G. Peterson Foundation). Про утворення WINS було оголошено у штаб-квартирі МАГАТЕ 29 вересня 2008 року (деталі див. на www.wins.org).


Усвідомлюючи роль підготовки кадрів у протидії загрозам ядерного тероризму, запровадженні високих стандартів культури фізичної ядерної безпеки щонайменше були відкриті 12 національних або регіональних навчальних центрів для навчання і досліджень у сфері фізичної ядерної безпеки, які знаходяться у процесі створення відповідної мережі для обміну інформацією і прикладами найкращої практики.

У цей 2-річний період увага приділялася протидії незаконному обігу ядерних та інших радіоактивних матеріалів шляхом підсилення національних можливостей щодо виявлення і припинення незаконного обігу ядерних матеріалів. Тут слід відзначити створення ІНТЕРПОЛом нового радіологічного-ядерного центру, з приводу чого відбулася конференція у травні 2011 року. У цей же період у рамках ГІБАЯТ була створена робоча з виявлення ядерних матеріалів та ядерної криміналістичної експертизи.

Відзначаючи усі ці здобутки, Л. Холгейт справедливо зауважила, що було б перебільшенням усю виконану роботу приписати цілком впливу Вашингтонського саміту, але, очевидно, багато чого не вдалось би зробити, якщо б не було проявлено уваги до цих питань на найвищому політичному рівні.

Здобутки України

Що стосується України, то її роль у загальному успіху Вашингтонського саміту є загальновідомою. Зобов’язання нашої країни позбавитися від високозбагаченого урану до Сеульського саміту 2012 року можна віднести до найважливіших його результатів. Цей крок було схвально сприйнято світовою спільнотою. Чітке і відповідальне виконання необхідних для його виконання заходів було одним з головних пріоритетів для нашої країни у період між самітами. Завдяки цьому в заплановані терміни Україна завершила вивезення свого ВЗУ до Росії – країни, де цей ядерний матеріал було вироблено. Відповідні заходи виконувалися у тісній співпраці зі США і Росією та під контролем МАГАТЕ. Як компенсацію українські вчені-ядерники отримають з боку США серйозну технічну допомогу, в рамках якої, зокрема в Харкові, буде створено унікальну ядерну установку — джерело нейтронів для проведення досліджень у ядерній енергетиці та напрацювання ізотопів у медичних цілях.

Водночас слід підкреслити, що Україна не обмежила свої зусилля у цій сфері лише позбавленням від ВЗУ. В країні була вперше зроблена спроба реалізувати комплексний підхід до виконання заходів, спрямованих проти загроз ядерного тероризму. Зупинимося на найбільш важливих напрямах зусиль, які здійснювалися у сфері фізичної ядерної безпеки на національному рівні у період між самітами.

Україна вже близько 15 років успішно співпрацює з МАГАТЕ, розробляючи і реалізуючи на практиці підходи до підготовки спеціалістів для фізичного захисту ядерних матеріалів та ядерних установок. У червні 2010 року за підтримки Агентства в Севастопольському національному університеті ядерної енергії та промисловості було здійснено перший випуск інженерів, які спеціалізуються з питань фізичної ядерної безпеки.

У листопаді 2010 року вперше в Україні президентським указом було прийнято Національний план з реалізації Робочого плану Вашингтонського саміту з ядерної безпеки на 2010 – 2012 роки, який передбачав здійснення цілої низки заходів, спрямованих на підвищення рівня фізичної ядерної безпеки.

Зокрема, необхідно відзначити діяльність державних органів щодо вдосконалення нормативно-правової бази фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів та інших джерел іонізуючого випромінювання. У цьому контексті особливо важливою подією стало введення в дію у 2011 році відповідно до згаданого вище плану національної проектної загрози ядерним установкам, ядерним матеріалам, радіоактивним відходам, іншим джерелам іонізуючого випромінювання, запровадження якої рекомендується МАГАТЕ ще з 1999р. Серед інших документів слід також відзначити затвердження у тому ж році урядовою постановою «Порядку функціонування державної системи фізичного захисту».

У питаннях забезпечення фізичної ядерної безпеки в Україні ключову роль відіграє національний регулятор з питань ядерної та радіаційної безпеки – Державна інспекція ядерного регулювання України. Відповідно до рекомендацій МАГАТЕ та найкращого світового досвіду наша держава рухається до забезпечення максимальної незалежності у діяльності цього органу. З метою забезпечення максимальної незалежності та ефективності регулюючого органу було підготовлено законопроект «Про Національну комісію ядерного регулювання України», який у жовтні 2011р. було прийнято Верховною Радою України у першому читанні.

Одним із ключових напрямів забезпечення фізичної ядерної безпеки є, безумовно, належне функціонування державної системи обліку та контролю ядерних матеріалів, яка є основою для виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань у рамках Угоди з МАГАТЕ про гарантії та Додаткового протоколу до цієї угоди. Україна сумлінно виконує усі положення зазначених документів і у 2011 році МАГАТЕ повідомило, що за результатами застосування гарантій Україна вперше добилася так званого “розширеного висновку”.

Представники України брали активну участь у заходах, які проводилися у рамках ГІБАЯТ, а також у семінарах Всесвітнього інституту з фізичної ядерної безпеки. Іншим підтвердженням значного внеску в міжнародні зусилля, який роблять українські вчені та експерти у розвиток ядерної криміналістичної експертизи, стало успішне проведення в Києві у червні 2011 року щорічного засідання Міжнародної технічної робочої групи з ядерної криміналістичної експертизи (The Nuclear Forensics International Technical Working Group), впливової міжнародної експертної організації.

Ядерна контрабанда і незаконний обіг ядерних та інших радіоактивних матеріалів створюють сприятливі умови для зростання загроз ядерного тероризму. Тому протидія цим негативним явищам була і залишається для України, як транзитної держави, пріоритетним завданням. Україна вже 15 років співпрацює з базою даних МАГАТЕ щодо інцидентів, пов’язаних з незаконним обігом ядерних та інших радіоактивних матеріалів, поступово розбудовує систему радіаційного контролю на кордоні, розвиває за міжнародної підтримки свої науково-технічні можливості щодо проведення ядерної криміналістичної експертизи.

В останні два роки одним з найважливіших напрямів діяльності державних органів України у цій сфері стала підготовка до забезпечення безпеки під час проведення фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу ЄВРО-2012. У цій діяльності особливе місце посідають заходи щодо фізичної ядерної безпеки. З цією метою Уряд України готується до використання відповідного обладнання, включаючи мобільну радіологічну лабораторію, а також активно співпрацює з Урядом Польщі та з МАГАТЕ відповідно до плану спільних дій з цього питання. У рамках цієї співпраці було проведено ряд учбових курсів для представників України та Польщі з питань реагування на загрози ядерного та радіаційного тероризму під час проведення масових міжнародних заходів.

Комплексний підхід до забезпечення фізичної ядерної безпеки, якому намагаються слідувати державні органи України як на міжнародному, так і на національному рівнях заслужив достатньо високу оцінку світової спільноти, що знайшло своє відображення у тому, що наша держава посіла чільне 15-е місце (одразу ж за Бельгією та США) у вже згаданому рейтингу країн, які мають ядерні матеріали збройової якості (NTI-індексі), випередивши колишні радянські республіки у цій частині рейтингу. Україна має усі шанси покращити свої позиції у цьому рейтингу, коли буде враховане повне виконання нею своїх зобов’язань щодо ВЗУ і стануть відчутними результати антикорупційних заходів, які вживаються на державному рівні.

Підбиваючи підсумки дворічної роботи щодо забезпечення фізичної ядерної безпеки і відзначаючи серйозний прогрес, досягнутий Україною на цьому напрямі, було б невірно оминути існуючі проблеми, які у значній мірі впливають на формування порядку денного для державних органів України, а також інших учасників процесу на національному рівні.

Незважаючи на значні успіхи у розвитку національної нормативно-правової бази з фізичної ядерної безпеки в ній все ще існують певні прогалини, недоліки і суперечності. Зокрема, відсутня методологія оцінки вразливості систем фізичного захисту ядерних об’єктів.

Вимагають свого рішення і фінансові проблеми, які вже тривалий час виникають при отриманні Україною міжнародної технічної допомоги.

Для підвищення рівня фізичної ядерної безпеки наша держава має все ж таки завершити створення єдиної системи радіаційного контролю на державному кордоні, оснастивши усі пункти пропуску необхідним обладнанням і оптимізувавши розподіл обов’язків і функцій стосовно такого радіаційного контролю між залученими міністерствами та відомствами.

І, нарешті, виходячи з того, які оцінки дає міжнародне співтовариство рівню корупції в Україні, а також як сприймаються на вищому політичному рівні загрози, що створює корупція для безпеки нашої держави , компетентним державним органам, безумовно, слід посилити антикорупційні заходи як в усьому державному апараті, так і у тих його структурах, які безпосередньо пов’язані із забезпеченням фізичної ядерної безпеки.

Найближчі плани розвитку ядерної галузі в Україні передбачають створення окремих елементів ядерного паливного циклу, зокрема побудову заводу для виготовлення ядерного палива. Зважаючи на загрози ядерного тероризму та розповсюдження ядерної зброї, наша країна має приділяти особливу увагу тому, щоб нарощування потужностей у ядерній галузі не призводило до збільшення уразливості ядерних об’єктів до терористичних загроз.

Що ж стосується міжнародного рівня, то численні підготовчі заходи, а також жваві дискусії, які відбувалися в експертному середовищі перед Сеульським самітом, дають право говорити, що у найближчі роки основними напрямами забезпечення фізичної ядерної боротьби з ядерним та радіаційним тероризмом стануть:

  • підсилення та розширення сфери застосування існуючих міжнародних правових інструментів, а також спроби закласти правову основу для глобального механізму регулювання фізичної ядерної безпеки;
  • продовження зусиль, спрямованих на мінімізацію запасів ВЗУ та плутонію у цивільному секторі;
  • розвиток інтегрованих підходів до забезпечення фізичної ядерної безпеки та експлуатаційної ядерної безпеки;
  • забезпечення кібер-безпеки та інформаційної безпеки ядерних об’єктів та пов’язаної з ними інфраструктури;
  • протидія незаконному обігу ядерних та інших радіоактивних матеріалів;
  • запровадження високих стандартів культури фізичної ядерної безпеки.

Разом з тим, враховуючи досвід попередніх років, слід очікувати, що дедалі більше заходів і зусиль будуть реалізовуватися у рамках дії “м’яких” міжнародних інструментів. Беручи до уваги вагомі здобутки у сфері глобальної безпеки в результаті проведення Вашингтонського саміту, можна передбачати, що практика проведення таких самітів у короткостроковій перспективі збережеться, попри можливі зміни у політичному курсі основних гравців, зокрема внаслідок цьогорічних президентських виборів у США та в Росії.

С.І.Кондратов науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень

-----------------