Українсько-російське партнерство в ядерній енергетиці: кінець епохи співпраці

ТОЧКА ЗОРУ ЕКСПЕРТА

kosharna-dsc08162-1-1 Ольга Кошарна, директор з питань інформації та зв’язків з громадськістю Асоціації «Український ядерний форум»

Анексія Криму і військовий конфлікт на Донбасі стали вирішальнимифакторами у прискоренні процесу диверсифікації поставок товарів і послуг для українських АЕС та зменшенні залежності від російських підприємств. Політика імпортозаміщення в ядерній енергетиці України базується на максимальному використанні можливостей вітчизняних підприємств. Інжиніринговий супровід модернізації та продовження строку експлуатації енергоблоків здійснюються також українськими організаціями, у співпраці з відомими європейськими та американськими компаніями, без залучення російських фахівців. Співпраця між Україною і РФ у ядерній галузі найближчим часом, швидше за все, збережеться лишез питань постачання ядерного палива.

Український і російський ядерно-промислові комплекси навіть після розпаду СРСР продовжували тісно співпрацювати більш 20 років. Не дивно, оскільки багато фахівців-атомників України закінчили політехнічні інститути і університети в РФ, розпочинали свою кар’єру на АЕС, що знаходяться сьогодні на території Росії, або ж підприємствах радянського ядерно-промислового комплексу і науково-дослідних інститутах відповідного профілю. І навпаки, сьогоднішні російські фахівці працювали на АЕС України або ж у вже українському Державному комітеті з атомної енергії України, поки такий існував, або ж в Міністерстві енергетики України.

Але все змінилося навесні 2014 р. Анексія Криму, збройний конфлікт на Донбасі з використанням сучасного озброєння, яке поставляється з РФ, і участь професійних російських військових формувань, спонукали українські міністерства, оператора всіх АЕС України — ДП НАЕК «Енергоатом» переглянути форму співпраці з РФ і мінімізувати її, наскільки це можливо. Активна робота з цього напряму почалася зразу після анексії Криму.

Постачання ядерного палива та послуги на різних етапах ядерно-паливного циклу

Українська суспільно-політична криза танаступні діїРФз окупації АРКрим і дестабілізації на Південному Сході України, також змусили і країни ЄС вживати заходиіз забезпечення надійності поставок енергоресурсів, і не лише традиційних газу та нафти, та заговорити про енергетичну безпеку ЄС.

Саме внаслідок цих процесів 28 травня 2014р. був випущений документ «EuropeanEnergySecurityStrategy», який був підготовлений на основі детального дослідження Європейської енергетичної безпеки, проведеного групою європейських експертів (звіт опублікований 16 червня 2014 року). У розділі 7.2. «Уран і ядерне паливо» в Стратегії зазначено, що РФ є основним конкурентом європейським компаніям у виробництві ядерного палива і пропонує інтегровані пакети для інвестицій до всього ядерного ланцюжка. Тому окремої уваги потребують інвестиції в нові АЕС, які будуть будуватися в ЄС не за європейськими технологіями, щоб гарантувати, що ці АЕС не будуть залежати лише від РФ в частині постачання ядерного палива: можливість диверсифікації поставок ядерного палива має бути умовою для будь-яких нових інвестицій. Ба більше, диверсифікація постачання ядерного палива необхідна для АЕС усіх операторів. Це абсолютно нове слово в європейській енергетичній політиці.

Проблемою диверсифікації постачання ядерного палива для своїх АЕС Україна цікавилася ще в середині 90-х, а перші кроки з диверсифікації поставок ядерного палива були зроблені Україною ще в 2000 році, коли почав реалізовуватися проект кваліфікації ядерного палива виробництва компанії Westinghouse. У 2008 році був підписаний комерційний контракт між ДП НАЕК «Енергоатом» і компанією Westinghouse на постачання ядерного палива в обсязі перевантажувальних партій на 3 українських енергоблока в рік. Навесні 2014 року був продовжений контракт між НАЕК «Енергоатом» і компанією Westinghouse на постачання ядерного палива на АЕС України; 30 грудня 2014 р. підписано доповнення до цього контракту про постачання додаткових обсягів в разі форс-мажорних обставин, наприклад, повної відмови РФ від постачань ядерного палива для українських АЕС, оскільки такий варіант цілком можливий суто з політичних причин.

Нині в рамках довгострокового десятирічного контракту між НАЕК «Енергоатом», оператора всіх АЕС України, і російською компанією «ТВЕЛ», підписаного в 2010 році, здійснюється постачання ядерного палива для українських АЕС за графіком і в обсягах, які погоджуються в кінці кожного року на наступний рік доповненням до контракту. У середньому обсяг ринку ядерного палива в Україні близько 600 млн. дол. США на рік. За умовами контракту, ізотопне збагачення урану для всього обсягу палива, що поставляє «ТВЕЛ», здійснюється РФ.

Державний концерн «Ядерне паливо» (Україна) володіє 10% акцій ВАТ «Міжнародного центру зі збагачення урану» (м. Ангарськ, РФ), які були придбані в жовтні 2010. Наявністьтакої кількості акцій дозволяє використовувати лише 60 тисяч одиниць розділової роботи на потужностях МЦЗУ за пільговими цінами і збагатити по урану-235 тільки 4% від необхідного річного обсягу концентрату урану для виробництва тепловиділяючих збірок (ТВЗ) для українських АЕС. Водночас НАЕК «Енергоатом» постачає близько 30-40% концентрату урану українського походження. Використання потужностей МЦЗУ почалося з 2012 року і відбувалися всі ці роки, включаючи 2016.
У рамках контракту між НАЕК «Енергоатом» і компанією Westinghouse, підписаного навесні 2014, урановий концентрат і послугу з ізотопного збагачення урану-235 надавала компанія AREVA. З 2017 року ці послуги будуть купуватися у компанії URENKO. Хоча раніше, в період 2008-2012 рр. російська компанія «Техноснабэкспорт» постачала ізотопно збагачений уран для НАЕК «Енергоатом» для виробництва ядерного палива за технологією Westinghouse на заводі в Швеції.

Проекти нового будівництва ядерних установок

3 листопада 2016 року на засіданні Колегії Державної інспекції ядерного регулювання України обговорювалися позитивні результати державної експертизи ядерної та радіаційної безпеки проекту Централізованого сухого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП), яке планується будувати в Чорнобильській зоні відчуження за американською технологією компанії HoltekIntern. Після проходження всіх внутрішньодержавних процедур Держатомрегулюваннявидасть ліцензію оператору НАЕК «Енергоатом» на будівництво та введення в експлуатацію ЦСВЯП. Розпочати будівництвоє можливість вже навесні 2017 року, першу чергу планується завершити до кінця 2018 р. Україна вже має досвід будівництва і експлуатації сухого сховища ВЯП на майданчику Запорізької АЕС, яке було введено в експлуатацію в 2001 р. Таким чином, після введення в експлуатацію ЦСВЯП НАЕК «Енергоатом» припинить вивезення ВЯП до РФ.Україна також співпрацює з РФ у сфері поводження з відпрацьованим ядерним паливом, відправляючи його з двох енергоблоків РАЕС-1,2 на переробку в Челябінську область, і з 3-х енергоблоків Южно-Української АЕС, 2-х — Хмельницької АЕС і 2-х Рівненської АЕС на тривале зберігання в Желєзногорськ (Красноярський край). Обсяг ринку цих послуг оцінюється від 150 – 200 мільйонів доларів США на рік.

16 вересня 2015 р. український парламент Законом України денонсував Угоду між Кабінетом міністрів України та Урядом Російської Федерації про співпрацю в добудові третього і четвертого енергоблоків Хмельницької АЕС, яку було підписано в 2010 році. Російська компанія «Атомстройекспорт» як підрядник повинна була побудувати на ХАЕС два реактори типу ВВЕР-1000 проекту 392Б з пуском в експлуатацію в 2015-2016 році.

Проект так і не було розпочато в довоєнні роки, оскільки українську сторону не влаштовували умови надання кредиту на добудову ХАЕС-3,4. За Угодою російська сторона мала надати державний кредит під низькі відсотки у розмірі 85% від вартості будівництва і введення в експлуатацію (згідно з ТЕО проект оцінювався на суму близько 5 мільярдів доларів США), як вона практикує для інших країн, в яких РФ будує АЕС за своєю технологією. Проте, після підписання Угоди, російська сторона заявила про надання лише комерційного кредиту під значно вищі відсотки. Іншим конфліктним моментом став вибір постачальників обладнання та послуг під час будівництва. Попередні домовленості про максимальне використання можливостей українських постачальників і підрядників були забуті російською стороною.

Згодом сталася аварія на японській АЕС Фукусіма-Даічі. Україна, не будучи членом ЄС, приєдналася до ініціативи ЄС щодо позачергової переоцінки безпеки всіх своїх енергоблоків (т. зв. стрес-тести). За результатами стрес-тестів українських АЕС Держатомрегулювання посилила вимоги до нових проектів ядерних енергетичних установок, спираючись на рекомендації WENRA (Асоціація західноєвропейських органів ядерного регулювання) «Проектна безпека нових АЕС». Документ вийшов в листопаді 2012р. Ці вимоги стосуються: перегляду підходу до управління важкими аваріями і встановлення критеріїв прийнятності (тобто проект нової ядерної установки повинен продемонструвати, що важкі аварії з розплавленням активної зони не матимуть радіологічних наслідків за межами санітарно-захисної зони, що зумовило бевакуацію населення); встановлення більш жорстких запасів безпеки по відношенню до розширеного спектра можливих екстремальних природних та техногенних впливів/комбінацій впливів (зокрема, запас за сейсмічними впливами повинен бути збільшений на 100%); забезпечення довготривалого виконання функцій безпеки в умовах повного знеструмлення і втрати кінцевого поглинача (забезпечення «живучості» реактора не менше 72 годин при повному знеструмленні, т. зв. автономність «ядерного острова»), і не менше 14 діб при зовнішньому знеструмленні (т. зв. автономність майданчика АЕС).

Проект енергоблоків ВВЕР-1000, який фігурував в угоді про добудову, вже не відповідав цим вимогам. Новий проект реакторної установки АЕС-2006, запропонований РФ, не влаштовував українську сторону з різних причин, зокрема, попередній конкурс проводився з умовою використання вже наявних будівельних конструкцій під ХАЕС-3,4. Новий же проект передбачав будівництво з нуля, відповідно його вартість збільшувалася вдвічі. До того ж, справедливіше було б оголосити новий конкурс за участю провідних світових компаній, що володіють реакторними установками. Агресія РФ щодо України стала підставою для припинення безплідних переговорів і денонсування Угоди офіційно.

Заморожений також проект створення виробництва ядерного палива на території України за технологією компанії «ТВЕЛ», для реалізації якої було створено українсько-російське СП (ПРАТ «Завод з виробництва ядерного палива», в якому 50%+1 акція належить ДК «Ядерне паливо», а 50%-1 акція російській компанії «ТВЕЛ»). Техніко-економічне обґрунтування проекту і майданчик для розміщення заводу були схвалені Кабінетом Міністрів України ще 27 червня 2012 р. відповідним розпорядженням.Відповідно до національного законодавства будівництво заводу з виробництва ядерного палива (як і будь-якої іншої ядерної установки) може розпочатися лише за наявності ліцензії Держатомрегулювання на «будівництво та введення в експлуатацію ядерної установки». Передусім, двома основними умовами видачі такої ліцензії є схвалення Держатомрегулюванням попереднього звіту з аналізу безпеки (далі — ПЗАБ) та затвердження Кабінетом Міністрів України проекту цієї ядерної установки.

ПЗАБ заводу з виробництва ядерного палива був схвалений Держатомрегулюванням 04.12.2013 р., а проект цієї ядерної установки, незважаючи на отримання 12.12.2013 р. від ДП «Укрдержбудекспертиза» Експертного звіту (позитивного) щодо розгляду проектної документації проекту «Будівництво заводу з виробництва ядерного палива», так і не був затверджений протягом 2014-2015 рр. Нове керівництво Міненерговугілля України стало розбиратися з умовами контракту і дійшло висновку, що проект не вигідний Україні, оскільки відповідно з контрактом, Україна не є власником технології, а має тільки право нею користуватися. У разі форс-мажорних обставин українська сторона таке право може втратити. Також проектна потужність заводу перевищувала б потреби України, до того ж не були опрацьовані варіанти збуту надлишків продукції. Анексія Криму і військова агресія РФ на Донбасі також стала причиною заморожування проекту.

У зв’язку з завершенням максимально можливого строку, визначеного законодавством для розгляду заявних документів (фактично за формальними ознаками) 24 листопада 2015р. Держатомрегулювання відмовило СП «Завод з виробництва ядерного палива» у видачі ліцензії на будівництво та введення в експлуатацію заводу з огляду на незатвердження в установленому порядку проекту цієї ядерної установки, і як наслідок, відсутності підстав для видачі такої ліцензії.

Обладнання та інжинірингові послуги при модернізації і продовженністроку експлуатації українських АЕС

В українському законодавстві, що регулює використання ядерної енергії в мирних цілях, не передбачено існування таких інститутів, як Головний конструктор реакторної установки і Головний науковий керівник, які існували в радянські часи і залишилися в РФ. Повну відповідальність за безпеку експлуатації ядерних установок в Україні несе оператор. Саме він відбирає і кваліфікує постачальників обладнання та послуг. Тим не менше, російські колеги, спираючись на свій сьогоднішній і радянський досвід, вважають, що всі оператори реакторів ВВЕР, у тому числі українських, зобов’язані погоджувати зі згаданими «Головними» технічні рішення з модернізації енергоблоків, заміни обладнання, супутнього процесу продовження строку експлуатації українських АЕС у понад проектних 30 років.

В рамках зменшення залежності від Росії з постачання запасних частин вітчизняні підприємства освоюють виробництво нової продукції. Так, на українському підприємстві ПАТ «Турбоатом» освоєно виробництво робочих лопаток для швидкохідних турбін російськоговиробництва «Силових машин». Як відомо, «Турбоатом» виробляє тихохідні парові турбіни для АЕС. Вишукуються можливості виготовлення запасних частин, наприклад, для дизель-генераторів виробництва російської компанії «Дизельенерго». Стосується це і іншого обладнання.

Системи радіаційного контролю теплоносія першого контуру за реперними радіонуклідами, контролю радіаційного стану для всіх українських АЕС (т. зв. «стандартні» пости контролю), програмно-технічні комплекси автоматичних систем управління технологічними процесами, системи контролю і управління для АЕС з реакторами ВВЕР проектуються і виробляються українськими підприємствами.

У 2007-2012 рр. до робіт з продовження проектного строку експлуатації енергоблоків РАЕС-1,2, ЮУАЕС-1 залучалися російські фахівці проектно-конструкторських технологічних інститутів і підприємств, таких як подільський ДКБ «Гідропрес», «Газпроект», «Центр матеріалознавства і ресурсу», РНЦ «Курчатовський інститут», ЦКТІ-Вібросейсм (м. Санкт-Петербург), ФГУП «ЦНДІ конструкційних матеріалів «Прометей» (м. Санкт-Петербург), та інші.

Нині ДП НАЕК «Енергоатом» для проведення досліджень, розрахунків, що обґрунтовують безпеку, спирається на вітчизняні організації та підприємства, серед яких відомі ще з радянських часів Науково-дослідний інститут будівельних конструкцій, Київський і Харківський «Енергопроект» (проектанти українських АЕС), Київський інститут інженерних вишукувань і досліджень, Інститут геофізики ім.С.Суботіна, Інститут ядерних досліджень, Інститут електрозварювання ім. Е. Патона, Харківський фізико-технічний інститут Національної академії наук України, та інші, які були створені за 25 років незалежності України.

Активна співпраця з багатьох проблем, що пов’язані з безпечною експлуатацією ядерних установок, останнім часом відбувається між НАЕК «Енергоатом» і європейськими компаніями Інститут ядерних досліджень (Ржеж, Чехія), компаніями Skoda і UNIX (Чехія), IBERDROLA IngenieriaConstruccion (Іспанія), TUV (ФРН), AREVA (Франція), Scandpower (Швеція). Природно, що і американські компанії вийшли на український ринок інжинірингових послуг.

Можна констатувати, що РФ в Україні повністю втратила ринок інжинірингових послуг для АЕС та інших ядерних об’єктів, зокрема для поводження з ВЯП та радіоактивними відходами. З науково-технічним супроводом безпечної експлуатації ядерних енергоблоків без участі російських організацій наш оператор справляється цілком успішно. Про що свідчать і результати численних міжнародних місій таких організацій, як МАГАТЕ, ВАО АЕС, які це підтверджують.

Підсумовуючи. Україна буде максимально скорочувати співпрацю з російськими підприємствами, які раніше були постачальниками товарів і послуг для українських АЕС та об’єктів, призначених для поводження з ВЯП, радіоактивними відходами, не кажучи вже про проекти нового будівництва в цій сфері.

Проте, зважаючина специфічність такого виробу, як тепловиділяюча збірка для реакторів типу ВВЕР, технологією виробництва якою володіють лише дві компанії в світі «ТВЕЛ» і Westinghouse, і наявності чинного контракту між НАЕК «Енергоатом» і «ТВЕЛ до 2020 р. включно, співпраця з постачання ядерного палива продовжиться. На моюдумку, контракт на постачання після 2020 року між українським оператором і російською компанією від чинного контракту буде істотно відрізнятися. Концентрат урану та ізотопне збагачення, швидше за все, буде закуповуватися на світовому ринку і «ТВЕЛ» залишиться тільки фабрикація. Іншого постачальника Україна буде по можливості зберігати для створення конкурентних цінових умов і технологічного змагання, питання залишається лише в його частці на ринку ядерного палива в Україні.

Ольга Кошарна

Ця стаття була підготовлена для видання Russian Analytical Digest №193 Nuclear Issues, 30 November, видається Center for Security Stadies, ETH Zurich